Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Якщо історики посилатимуться не на польсько-російські шовіністичні міфи, а на європейських незалежних свідків, то, зрозуміло, що доведеться переписувати українську історію, а головне — називати історичні події та факти своїми іменами, а цього — ох! — як не хочеться робити та сперечатися з так званими «російськими колегами». Легше написати цілком бездоказово: «(так) прийнято вважати». Хоча такі слова в українській незалежній державі, по суті, — є плювком у наш бік. Тому ті ж історики змушені були продовжувати:
«Утім, варто згадати джерельні відомості про те, що у 1349 р(оці) саме зі Львова польський король Казимир вивіз (краще викрав! — В.Б.) дорогоцінні реліквії: хрести, княжі корони і трон, зроблений із коштовних матеріалів. Щоправда, далеко не всі науковці довіряють цій звістці» [44, с. 158].
Останнє речення дуже нагадує московські часи XVI століття:
«Коли 1566 року посли (польського короля. — В.Б.) Сигізмунда Августа, посилаючись на хроніки, нагадали про залежність Московської держави від Орди, то у відповідь від дяка П. Григорьєва почули: «І ми того не чули, щоб татари Москву воювали, того не написано ніде, а в свої хроніки що захочете, те й пишіть!» [83, с. 17].
Отака логіка московитів та їх лакеїв була у XVI столітті, такою залишилася і в ХХІ-му.
Львівські історики чудово знають, що у 1340 році поцупив зі Львова польський король Казимир III. Послухаємо:«22 квітня, обминаючи прикордонні укріплення міста, до Львова поспішає польський король Казимир III, який забрав із княжої скарбниці «…золото, срібло, перли, дорогоцінні каміння і клейноди, серед яких були два золоті хрести з великими частинами дерева господнього хреста, дві корони величезної вартості, оздоблені дорогими каміннями і перлами, а також мантію і розкішний трон, всі в золоті і каміннях» [53, с. 25].
Отакий був польський король!
«Син Лева Юрій І називав себе «королем Русі, великим князем Київським, Володимир-Волинським, Галицьким, Луцьким і Дорогочинським»… На печатці Юрія І міститься його зображення з короною, скіпетром і латинський напис, який перекладається як «печатка володаря Георгія (Юрія) короля Руси» та «… князя Володимирського» на зворотній» [53, с. 23–24].
Майже всі стародавні джерела свідчать, що «за його правління держава «процвітала обільністю і славою». І ще на один незаперечний факт слід звернути увагу. Це побудова та відновлення церкви і монастиря Святого Юра в ХІІІ–ХІV століттях.
За однією із версій, «князь Василько, брат Данила Галицького, прожив життя, сповнене постійної боротьби, боїв, ворожих нападів. У цій борні обидві сторони не гребували ніякими засобами. Незадовго до смерті він задля спокути гріхів постригся у ченці та поселився у печері біля міста свого племінника Лева, з яким не один рік діяв заодно. З букових дерев, якими поросла гора, за наказом Лева І збудували церкву, посвячену св. Юрію. В ній згодом поховали Василька, а в печері під горою існував печерний монастир.
Церкву і монастир спалив 1340 р(оку) Казимир під час першого нападу на Львів. їх відбудували за ігумена Євтимія. Згадкою про відбудовану церкву є дзвін, відлитий 1341 р(оку) на кошти князя… (Дмитра — В.Б.) — найстаріший в Україні» [53, с. 123].
Цікаво зазначити — на дзвоні вчинено ось такий напис: «В лето 6849 сольянь бы колоколъ сиі святому Юрью при князи Дмитриі» [52, с. 78].
Та, незважаючи на оригінал напису на дзвоні собору Святого Юрія, абсолютно всі українські історики, фальшуючи істину, замість імені Дмитрій пишуть ім’я — Любарт/ Так, свого часу, звеліли писати московські зверхники. Ото мавпуємо досі. А пояснили свій наказ московити тим, що, мовляв, при хрещенні литовський князь отримав ім’я Дмитрій. Одначе доказів цьому немає. Тому примусили нас повірити «на слово». І ми віримо! Хоча московська історична наука жодного свого князя в історії хресним іменем не величає.
Що ж у ті далекі часи відбулося насправді? Як свідчать історичні документи, князь Лев на честь народження сина Юрія побудував церкву, а через те, що за канонами православної церкви таким спорудам можна давати імена тільки святих церкви, то її і назвали іменем святого Юрія — покровителем народженого князя. Польський король Казимир III під час свого бандитського походу на Львів у 1340 році спалив церкву Святого Юрія та монастир при ній. Як свідчить напис на дзвоні, 1341 року церква була відбудована за часів львівського князя Дмитра.