Дванадцять китайців і жінка

Баґсі сидів за кермом великого авто. Він був трохи здивований, але не озвався ні словом. Феннер сів на заднє сидіння разом із Глорією.

— До Нулена. Мерщій!

Баґсі крутнувся на сидінні.

— До Нулена? — уточнив. — Але чому до нього? Послухай-но, тобі не варто їхати до цього хлопця! Він — уже бита карта!

Феннер нахилився вперед.

— Я сказав: до Нулена, — повторив, суворо дивлячись на Баґсі. — Якщо не хочеш, то вимітайся звідси — сяду за кермо сам!

Баґсі ошелешено переводив погляд з Феннера на Глорію.

Нарешті та сказала:

— Рушай-но, сміливцю: цей чолов'яга змушує усіх робити те, що треба йому!

— Добре! — Баґсі кивнув і завів двигун.

Глорія сиділа в кутку машини, мов лагідна овечка. Феннер вдивлявся поверх широких плечей Баґсі в дорогу попереду.

Увесь шлях до Нулена вони подолали мовчки. Уже на під'їздній алеї Глорія заявила:

— Я туди не поїду.

Висловилася так радше зі впертості, ніж сподіваючись, що Феннер на це погодиться. Той широко відчинив дверцята і вийшов сам.

— Тепер виходьте й ви, і то чимшвидше! — нетерпляче звелів.

Було пів на дванадцяту, коли вони зайшли в безлюдний вестибюль казино. У головній залі побачили кубинця в сорочці зі засуканими рукавами, котрий ліниво пилососив підлогу. Коли проходили мимо нього, той звів на них очі, й щелепа йому відвисла. Погляд його зупинився на Глорії, котра сердито зиркнула у відповідь.

— Нулен у себе? — запитав Феннер.

Кубинець вимкнув пилосос і майже ніжно поклав шланг на підлогу.

— Піду погляну.

Феннер заперечно хитнув головою і коротко наказав:

— Ні, залишайся тут.

Перетнувши усю залу, попрямував до Нуленового кабінету. Кубинець протестуюче, але якось мляво заперечив: «Але ж...» і залишився стояти на місці.

Глорія з Баґсі пленталися позаду. Феннер рвучко відчинив двері контори й став на порозі, роздивляючись довкруж. Нулен сидів за столом. І рахував пухку пачку доларових банкнот. Коли уздрів Феннера, обличчя пішло плямами, і він поквапом сховав «зелень» у шухляду.

Детектив спокійно підійшов ближче.

— Це не наліт, — іронічно пояснив. — Лише військова нарада.

Повернувши голову, Феннер звернувся до своїх супутників, які стояли віддалік:

— Підходьте ближче — й зачиніть за собою двері.

Нулен продовжував нерухомо сидіти в кріслі. Побачивши Глорію, він розщепнув комір сорочки, неначе йому забракло повітря. Глорія на нього навіть не глянула. Вона попрямувала до крісла в кінці кабінету та спокійно всілася там. Баґсі зачинив двері й став, опершись об одвірок. Також уникав дивитися на Нулена. У кімнаті зависла напружена тиша.

Нарешті Нулен спромігся запитати:

— То що це все, до біса, означає?

Феннер узяв зі стола одну з Нулленових зеленкуватих сигар, затиснув її зубами та витягнув з коробки сірника. Не менше хвилини пішло на те, щоб неквапно розпалити сигару; тоді відкинув сірник та всівся на край столу.

Нулен зауважив:

— А ти зухвалець, Россе! Я ж казав тобі, що мене не цікавить жодна з твоїх пропозицій. І це залишається в силі.

Глорія рівним голосом пояснила:

— Ніякий він не Росс. Його звати Феннер, і він приватний детектив — з ліцензією.

Феннер поглянув на неї, але вона з невинним виглядом поправила сукню.

Баґсі так і завмер на місці. Його зеленкуваті очі позеленіли ще більше. Лапа Нулена, що потяглася за сигарою, при цих словах Глорії застигла в повітрі. Потому його жирна біла рука, пролетівши, мов шуліка, над коробкою зі сигарами, приземлилася на стосикові промокального паперу.

— Якби ти був не такий тугодум, то до тебе б швидше все доходило, — кинув Феннер.

Нулен почав неспокійно м'яти руки.

— Забирайся звідси, — прохрипів. — У мене алергія на приватних детективів.

— У нас із тобою буде спільна робота, — Феннер суворо подивився на товстуна. — Поліцію до цього не залучатиму.

Нулен злісно повторив:

— Забирайся!

Особливо не напружуючись, Феннер поцілив йому в щелепу. Нулен смикнувся, й лише жирні сідниці втримали його від падіння. Феннер зіскочив зі столу і став так, щоб одночасно бачити усіх трьох.

Рука Баґсі полізла у внутрішню кишеню. На його обличчі читалася нерішучість.

Феннер застеріг:

— Не смикайся! Тілько-но порухаєшся, і я прострелю тобі довбешку.

Баґсі висмикнув руку й натомість розгублено почухав нею потилицю.

— Гадаю, мені краще ушитися звідси...

— Якщо ти не повний бовдур, то залишишся, — рівним тоном мовив Фернер. — Карлоса може дуже зацікавити, чим ти так довго займався з детективом.

Баґсі позеленів.

— Я ж не знав, що ти сищик, — в'яло протягнув він.

Феннер хмикнув.

— Розкажи про це Карлосові — мені не треба.

Баґсі повагався і залишився стояти, опершись на одвірок.

Феннер перевів погляд на Нулена, котрий сидів, масуючи щелепу. Його враз полишила уся войовничість.

— Гаразд, — мовив Феннер. — Тож до діла. Тепер ми з тобою спробуємо вибити Карлоса та його банду з міста. Баґсі може перейти на наш бік або повернутися до Карлоса. Мені начхати, що він робитиме. Якщо повернеться, то йому доведеться багато чого пояснювати Карлосу. А якщо залишиться, то отримуватиме щотижня п'ятсот баксів, аж поки ми не завершимо нашу роботу.