Дванадцять китайців і жінка
- Автор: Чейз Джеймс Хэдли
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6290-9
- Переводчик: Ірина Бондаренко
- Жанр: Крутые детективы
Электронная книга - «Дванадцять китайців і жінка». Краткое содержание книги:
Усі персонажі цього роману вигадані, й будь-яка подібність до реальних героїв чи подій є цілком випадковою.
Міллер розпростерся на підлозі, обома руками притримуючи чималенький живіт. Хапаючи ротом повітря, корчився, й обличчя його блищало від поту.
Карлос позадкував, неабияк наляканий побаченим. Феннер підвівся і почвалав разом з ліжком просто на нього. Рейджер ухопився за бильце ліжка і повиснув на ньому. Феннер рвонувся, намагаючись ухопити Карлоса, який у паніці шугонув до дверей. Ліжко трохи просунулось, але рух його загальмувався, бо на ньому повиснув Рейджер.
Карлос пискнув голосом:
— Схопіть його і зв'яжіть як слід, а не валяйтеся тут мішками, чорт вас забирай!
Він витягнув револьвер і наставив на Феннера.
— Ані руш! Інакше розтрощу тобі голову!
Феннер зробив ще крок, волочачи за собою і ліжко, і Рейджера.
— Ну ж бо, стріляй — це єдине, що тебе ще може врятувати!
Але звівся на ноги Міллер і ринув на Феннера. Його масивне тіло припечатало того до ліжка. Феннер упав, а при падінні права, діюча рука опинилася під ним, і кілька секунд Міллер міг чинити усе, що хотів. Тож заліпив Феннерові кілька болючих ударів, аж поки той підняв ногу та зіштовхнув нападника на підлогу. Міллер знову звівся, і тут підоспів Рейджер, який схопив Феннера за горло. Тим часом Міллер знову вступив у гру та відвалив Феннерові ще кілька ударів. Тіло в Міллера було, мов драглі, але удари виходили непогані. Однак Феннер знав, що найнебезпечніший з них усіх Рейджер. Він залізною хваткою стискав детективові горло, і Феннер невдовзі відчув, що голова йому йде обертом. Міцно обпершись ногами об підлогу, надлюдським зусиллям відхилився назад. Тоді він, ліжко і Рейджер з тріском повалилися. Рейджер щосили намагався вилізти з-під залізяччя. Але в найгіршому становищі опинився Феннер. Він стояв на колінах — з лівою рукою, заведеною за спину, а на ній ще й лежало ліжко. Єдиний спосіб, який дав би йому змогу вивільнити руку — це знову поставити ліжко на підлогу. Щойно він випростався з ліжком на спині, як Рейджер боляче поцілив у коліно, і Феннер зігнувся навпіл. М'язи його затиснутої руки неначе охопило пекельним полум'ям, і він, збожеволівши від страшного болю, швиргонув ліжко на Рейджера. Залізне бильце припало тому на горлянку, й Феннер щосили натиснув на поруччя. Рейджерові очі вилізли з орбіт, і він почав відчайдушно розмахувати руками. Феннер продовжував тиснути.
Міллер стрибнув на нього і замолотив руками, але Феннер хватки не послабляв. Він знав, що нарешті допався до Рейджера, і якщо зупинить того, то подолає і двох інших. Рейджер поступово ставав пурпурово-чорним, і руки його смикалися чимраз слабше. Карлос, забігши з іншого боку, різко рвонув ліжко на себе. Рейджер гепнувся на руки й коліна, завиваючи, мов смертельно поранений пес.
Міллер глибоко розсік чоло Феннера, і невпинний струмок крові заливав тому очі. Він навпомацки знайшов тіло Міллера й запустив пальці йому в живіт. Схопив його за жир і болюче крутонув. Міллер заскавчав та спробував вирватись, але Феннер не відпускав його. Усе ще міцно стискаючи Міллерове сало, він натужився і завалив ліжко на них обох.
Карлос стояв, дивлячись на спільників крізь пружини ліжка, але дістатися до них не міг. Він намагався відтягти ліжко, але Феннер був міцно прив'язаний до нього. І далі залізною хваткою тримав Міллера, паралізуючи будь-який його рух — аж той почав вищати та дриґати ногами. Міллер намагався поцілити кулаком Феннерові в обличчя, але тому поки що вдавалось ухилятися, втискаючи голову в плечі.
Карлос вибіг за двері, й Феннер почув, як той щось швидко лопоче іспанською в коридорі. Аж тут Міллер зробив раптовий ривок, і Феннер відчув, як щось наче порвалося. Він одразу ж послабив хватку. Бо вже знав, що добряче розпоров пузо Міллерові. Той став мертвотно-зелений і в'яло повалився на підлогу. Тепер просто лежав, дивлячись на Феннера нажаханими очима.
— Ти мене доконав, — прохрипів Міллер, і дрібні бульбашки слини проступили в кутиках рота.
Феннер спробував посміхнутись, але йому це не вдалось. Ударив Міллера і поставив ліжко на ніжки. Тепер його затиснутій руці стало легше. Гарячково працюючи іншою рукою, він витягнув з пазів ліжка залізний прут і розпрямився. Але й так — з рукою, прив'язаною десь під ліжком — опинився в не надто виграшному становищі, та воно було все ж кращим, аніж до того. Попрямував до дверей. Проходячи мимо Рейджера, який стояв на колінах, опираючись об стінку й притискаючи руку до горла, Феннер двигонув його залізним прутом. Рейджер повалився на бік, прикриваючи голову руками.
Зробивши ще кілька кроків, Феннер вийшов з кімнати. Хода його все уповільнювалась, а ноги стали ватяними. Досягнувши виходу, раптово повалився на коліна, змушений раз у раз витирати кров з очей, щоби бачити, куди бреде. У голові було порожньо, а в грудях почало боліти. Так він і стояв на колінах, і йому страшенно хотілося лягти, але знав, що треба йти далі. Тримаючись рукою за стіну, знову звівся на ноги, залишивши на жовтих шпалерах довгий кривавий слід. Подумав: «Дідько, невже це мені не вдасться?» — і впав.
Знизу долинули крики, і Феннер спробував повернутись у кімнату. Почув, як сходами швидко підіймаються якісь люди.
І подумав: «Клятий вузол!» — укотре намагаючись вивільнити міцно затиснуту руку. Вона була наче приварена до ліжка. Він продовжував боротися з непіддатливим вузлом, аж поки не підбігли розлючені кубинці. Вони враз навалилися на нього: один вхопив його за горло, інший зайнявся ногами. Ці негідники-коротуни були диявольськи сильні.
Феннер залізним прутом лупонув кубинця, котрий тримав його за горло, і скинув того зі себе, а тоді сів, та, відчуваючи запаморочення, садонув іншого кулаком в обличчя. Відчув, що поцілив, але кубинець не відступав. Раптово Феннера охопила смертельна втома. Усе було намарно — він більше не мав сили. Знову намагався когось ударити, але почув голос Карлоса:
— Легше з ним! Він потрібен мені живим!
Зненацька голова його неначе розкололась, і він упав; зосліпу наштовхнувся на чиєсь обличчя й знову мляво вдарив; на мить яскраве світло спалахнуло перед очима, а тоді темрява остаточно поглинула його.
Опритомнівши, Феннер подумав: «Певно, мене таки добряче побили. І вважають, що я більше не зможу опиратися».
Такого висновку дійшов тому, що усвідомив: його навіть не потурбувалися зв'язати. Вони винесли з кімнати ліжко і кинули Феннера на голу підлогу. Він трохи перепочив, а коли спробував порухатися, то з'ясував, що здатний хіба що смикнутися.
І ще подумав: «Що ж, до біса, зі мною таке?»
Він точно знав, що не зв'язаний, бо не відчував на собі жодних мотузок, але й порухатися не міг. Усвідомив, що світло так само б'є йому в очі, але крізь запухлі повіки спроможний розрізнити лише розпливчасті тіні.
Щойно Феннер порухав головою, як різкий біль пронизав, мов струмом, усе його тіло, й він знову знерухомів. І поринув у сон.
Прокинувся від того, що хтось копнув його під ребра. Удар чи, радше, поштовх, був несильним — але кожна клітинка тіла боляче відгукнулася на нього.
— Прокидайся, падло! — наказував йому Рейджер, б'ючи вже раз по раз. — Що, тепер уже не такий крутий?
Феннер зібрав усі сили, перекотившись на звук та вхопившись руками за те, що нечітко маячіло перед ним, і потягнув на себе. Виявилося, що то були ноги Рейджера.
Рейджер приглушено крякнув, намагаючись утримати рівновагу, і гримнувся на спину. Він гепнувся з таким гуркотом, що аж кімната задвигтіла. Феннер похмуро поповз йому назустріч, однак Рейджер знову вдарив його і звівся на ноги. В очах його була холодна лють. Нахилився над Феннером, відкинув його підняті руки та вхопив жертву за комір сорочки. Відірвавши від долівки, щосили гримнув головою об підлогу. Феннер спробував дати відсіч, однак Рейджер знову бахнув його об дошки. І так чотири рази поспіль. Нарешті Феннер обм'як. Важко дихаючи, Рейджер облишив його.
Зайшов Карлос і трохи постояв.
— Ти що, робиш це для власної втіхи? — спитав у Рейджера, і в голосі бриніло невдоволення.
Рейджер різко повернувся:
— Послухай-но, Пайо! — відповів крізь зуби. — Цей тип занадто норовливий, я мусив його вгамувати.