Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
Я часто думаю собі, що насправді його поховали у білім піску. Далеко звідси досі спочивають уламки Червоного Змія, якого затопили люди з Чорного Лебедя, принаймні коли я востаннє минав те місце, уламки ще були там. Понад ними та довкруж них буяло густолісся водоростей, тож видніла сама лише драконова голова; з якогось дива на неї не налипло жодного молюска, а під нею насипано курган на білого піску.
Я вже давно покинув ті краї. І поволі перетворився на морського пса, — в ті далекі часи старші морські діви зналися на чаклунстві, й одна з них виявилася доброю до мене. Саме вона подарувала мене морському королеві — прадідові нинішнього, — й відтоді я мешкаю в цьому палаці. Отака моя історія. Вона трапилася сотні років тому, й відтоді я бачив чимало припливів і відпливів, але додому так і не повернувся. А тепер розкажи-но мені про себе! Ти-бо точно родом не з Північного моря, чи не так? І не знаєш жодних стародавніх місць поблизу Оркнейських островів?
Наш Ровер змушений був зізнатися, що раніше чув хіба просто про «море», та і про нього знав не багато.
— Зате я був на Місяці, — мовив він, а тоді розповів своєму новому другові про нього рівно стільки, скільки той міг збагнути.
Морському песикові Роверова історія припала до душі, й він повірив десь у половину всього, про що той розповідав.
— Неймовірно цікава байка, — сказав він, — найкраща з тих, які я чув за довгенький період часу. Я бачив місяць, — авжеж, деколи я виринаю на поверхню, — та ніколи не припускав можливості чогось подібного. Але ж світоньку мій! Той небесний цуцик — таки нахаба! Три Ровери! І двох аж задосить, а про трьох не може бути й мови! Я і на мить не повірю, що він старший за мене; й вельми здивуюся, якщо йому виповнилася бодай сотня років.
Імовірно, він був недалекий від істини. Місячний песик, як ви помітили, був схильний до перебільшень.
— У будь-якому разі, — правив далі морський песик, — він назвав сам себе, а мені моє ймення дали.
— Як і мені — моє, — сказав наш песик.
— Причому абсолютно ні за що, адже ти навіть не почав його заробляти. Мені подобається ідея Місячанина Я теж називатиму тебе Роверандом; і на твоєму місці я би тримався саме за це ім'я, — адже ти, здається, ніколи не знаєш, куди втрапиш наступного разу! Спускаймося до вечері!
Вечеря була рибна, проте Роверандом швидко до цього звик; із його перетинчастими лапками давати раду з такою їжею виявилося дуже зручно. Уже після вечері песик раптом згадав, для чого здолав увесь далекий шлях до морського дна, й подався на пошуки Артаксеркса. І застав його за надуванням бульбашок і перетворенням їх на справжні м'ячі для розваги морських дітлахів.
— Перепрошую, пане Артаксерксе, чи не могли би ви повернутися до мене, — почав Роверандом.
— Га! Іди геть! — відказав чарівник. — Хіба ти не бачиш, що мене не можна турбувати? Не зараз — я заклопотаний.
Таке Артаксеркс частенько говорив особам, котрих не вважав важливими. Він чудово знав, чого хоче Ровер; одначе сам не поспішав.
Отож. Роверандом поплив собі геть і вклався спати чи радше вмостився на жмутку водоростей, які колихалися на високому камені в саду. Під каменем відпочивав старий кит; якщо хто-небудь скаже вам, що кити не спускаються на дно й не дрімають там годинами, нехай це вас не обходить. Старий Уін був винятком із усіх правил.
— Ну, — запитав він. — Як просуваються твої справи? Бачу, ти й досі іграшкового розміру. Що ж трапи лося а Артаксерксом? Він що, не може нічого вдіяти? Чи не хоче?
— Думаю, може, — сказав Роверандом. — Поглянь на мою нову подобу! Та щойно я намагаюся завести мову про розмір, чарівник твердить одне: він заклопотаний, він не має часу на довгі пояснення.
— Ух! — зітхнув кит, збивши хвостом дерево біля себе, й шумлива хвиля мало не змила Роверандома з каменя. — Як на мене. ТАМ не матиме успіху в цих краях: але що мені до того? З тобою — раніше чи пізніше — все буде гаразд. А тим часом завтра матимеш нагоду побачити чимало нового. Засинай! На добраніч!
Кит поплив у темряву. Звістка, яку він приніс до бухти, неабияк розлютила старого Псаматоса.
У палаці вимкнули світло. Крізь глибоку темну воду не було видно ні місяця, ні зірок. Зелень поступово тьмяніла, аж доки перетворилася на чорноту, в якій не мерехтіло жодного промінчика, хіба лише великі блискучі риби спроквола рухалися між водоростями. Та Роверандом однаково міцно спав тієї ночі, як і наступної та ще кілька ночей поспіль. А два подальші дні він розшукував чарівника, та ніде не міг його знайти.