Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
— Пливіть-но кудись і порозважайтеся! — мовила його дружина, коли суперечка між цуциками стихла й вони тільки сопіли один на одного. — Не тривожте вогнерибок, не жуйте морських анемон, не втрапляйте між стулок молюсків і повертайтеся до вечері!
— Перепрошую, та я не вмію плавати, — сказав Ровер.
— Ой лишенько! Яка прикрість! — мовила діва. — Егей, Таме! — поки що вона була єдиною, хто смів так називати Артаксеркса в обличчя, — тепер ти нарешті дійсно можеш чимось зарадити!
— Безперечно, люба! — відказав чарівник, щиро прагнучи зробити їй приємне та радіючи з нагоди показати, що він і справді володіє магією, а не є звичайнісіньким непотрібним службовцем (таких морською мовою називають тарілочками).
Тож він витяг із кишені камізельки невелику паличку, — насправді то була його водограйна ручка, проте за нових обставин вона не надавалася для письма, бо морський народ використовує для цього дивне липке чорнило, яким годі заправити водограйну ручку, — і помахав нею над Ровером.
Артаксеркс, попри те, що про нього базікали, був по-своєму вправним магом (інакше Ровер не спізнав би всіх цих пригод) — не першорядним, звісно, та йому однаково потрібно було потренуватися. Хай там як, а вже після першого помаху паличкою Роверів хвіст почав уподібнюватися до риб'ячого, на лапах з'явилися перетинки, а хутро, змінившись, нагадувало прогумовану тканину. Коли перетворення завершилися, песик хутко до них призвичаївся; окрім того, виявилося, що навчитися плавати значно легше, ніж літати, а задоволення від того отримуєш приблизно однакове, і не так втомлюєшся — приблизно, як тоді, коли летиш униз.
Перше, що зробив Ровер після пробного колового запливу бальною залою, — це вкусив іншого пса за хвіст Жартома, звісно ж; одначе жарт то був чи ні, та це мало не призвело до бійки, бо морський пес був надміру чутливий до таких речей. Ровер урятувався лише завдяки стрімкій утечі; він мусив бути моторним і прудким. Світоньку мій! Яка гонитва зчинилася тоді: туди-сюди, крізь вікна, вздовж темних проходів, довкола колон, попід куполами, над ними та довкола них; і тривало це доти, доки нарешті виснажився й сам морський песик, і його поганий настрій. Відтак обоє собак дружненько вмостилися на вершині найвищого купола поблизу флагштока. На ньому майорів штандарт морського короля — довга стрічка з пурпурових і зелених водоростей, помережана перлами.
— Як тебе звати? — запитав морський песик після напруженої паузи. — Ровер? — здивувався він. — Але це моє ім'я, тож воно не може бути твоїм. Я перший отримав його!
— Звідки ти знаєш?
— Звісно, що перший! Я ж бачу, що ти лише цуценя й не пробув тут і п'яти хвилин. А мене зачаклували багато віків, сотні років тому. Я вважаю себе першим із усіх псів-Роверів.
Моїм першим господарем був Бурлака, справжній морський бурлака, котрий плавав північними водами в довгому човні з червоними вітрилами, що мав ніс у вигляді різьбленого дракона; він називав його Червоним Змієм і дуже любив. А я любив його, хоча був лише цуценям. і він не часто мене помічав, бо я ще не доріс до полювання, а у плавання він собак не брав. Але одного разу я таки вирушив у плавання — без запрошення. Бурлака саме прощався з дружиною; дмухав вітер, і люди котили Червоного Змія по валках у море. Довкола драконової шиї нуртувала біла піна, і я зненацька подумав, що коли негайно не попливу з господарем, то того дня бачитиму його востаннє. Тож я прокрався на борт І заховався за бочкою з водою; і, доки мене знайшли, човен заплив уже далеко в море, а берегові знаки поринули у воду.
Тоді-то — витягши за хвоста — мене й назвали Ровером. «З нього вийде справжній морський бурлака», — мовив один чоловік. «І над ним тяжіє дивна доля: додому він не повернеться», — додав інший, із дивакуватими очима. І я дійсно ніколи вже не повернувся додому. Й анітрохи не підріс, хоч і постаршав — та й помудрішав, звісно.
Під час тієї подорожі спалахнув морський бій, і, коли сипалися стріли, а мечі гриміли об щити, я вибіг на верхню палубу. Проте люди з Чорного Лебедя взяли нас на абордаж, і команда мого господаря змушена була стрибати за борт. Сам він стрибнув останнім. Бурлака стояв біля голови дракона, а потому пірнув у море в повному обладунку; я пірнув за ним…
Він потонув швидше, ніж я, і його піймали русалки: та я попрохав їх якнайхутчіше витягти його на поверхню, бо його було кому оплакувати, якби він не повернувся додому. Вони посміхнулися мені, й підняли його нагору, і понесли його геть: потому — мовили деякі з них — винесли на берег, а декотрі просто хитали головами… На русалок годі покладатися, хіба би йшлося про їхні власні таємниці, — тоді вони мовчазніші навіть за устриць.