Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
— Пливімо за ним! — сказав Роверандом морському песикові, й вони попливли слідом; і обидва собачі бешкетники жбурляли в карету камінці, щойно вона пропливала під скелями. Як уже було мовлено, вони могли рухатися майже блискавично, пролітали вперед, ховались у водоростях і зіштовхували на експрес усе, що вдавалося знайти. Чарівникові це вельми надокучало, та песики були обережні, тож йому не вдавалося їх вистежити.
Артаксеркс був у поганому гуморі ще до мандрівки, а не проїхавши й кількох миль, по-справжньому розлютився, проте до люті домішувалася тривога. Він їхав дізнатися, якої шкоди завдав незвичайний вир, що виник на рівному місці, — та ще й у тій частині моря, яка йому геть не подобалася; чарівник гадав (і був цілком правий), що там водяться препаскудні істоти, котрих найкраще не чіпати. Гадаю, ви розумієте, про що йдеться; принаймні Артаксеркс це розумів. То прокидався (чи подумував про це) стародавній Морський Змій.
Він довгі роки спав міцним сном, а тепер заворушився. Якби він випростався, то, безперечно, простягнувся би на сотню миль (дехто каже, що змій сягнув би від Краю до Краю, та це перебільшення): а вгорнутого його могла вмістити лишень одна печера, однісінька печера на всі океани, крім хіба що Казанка (там він раніше й жив. І туди його хотіло би запроторити чимало морських мешканців), і вона — на превелике нещастя — була менш як за сто миль від палацу морського короля.
Коли Змій спросоння розпростав кільце чи два, води збурунилися, здригнулись і знесли житла морських мешканців, позбавивши сну всіх на багато миль довкола. Проте виряджати ТАМа в розвідку було не вельми розумно, адже Морський Змій був надто великий і дужий, старий і нерозумний (правічний, доісторичний, первісноморський, казковий, міфічний та Інші дурнуваті прикметники, якими його характеризують), аби його можна було контролювати: і Артаксеркс розумів це аж надто добре.
Навіть Місячанин за п'ятдесят років важкої праці не спромігся зварити такі великі, довгі та сильні чари, щоби зв'язати його. Чоловік одного разу (на особливе прохання) вже намагався це зробити, й тоді щонайменше один континент поринув у морську глибінь.
Бідолашний старий Артаксеркс під'їхав просто до входу в печеру Морського Змія. Та ще перш ніж вийти з карети він помітив кінчик Змієвого хвоста, що вистромився звідти, — більший, аніж шерег здоровенних баків для води, зелений і слизький. Цього ТАМові вистачило. Він захотів негайно потрапити додому, ще до того, як Черв надумає перевернутися знов, — у дивний і несподіваний момент, як і всі черви.
Та маленький Роверандом усе зіпсував! Він анічогісінько не знав про Морського Змія, ні про його велич: песик думав лише про те, як би вкусити осоружного чарівника. Тож коли випала нагода — Артаксеркс саме стояв і безглуздо витріщався на кінець Змієвого хвоста, а його жеребці ні на що особливо не зважали, — він підкрався і гризнув одну з акул за хвоста — задля розваги. Задля розваги! Якої розваги?! Акула стрибнула вперед, і карета теж шарпнулась уперед. І Артаксеркс, який саме повернувся, щоби знову сісти в неї, впав на спину. Тоді акула, не знайшовши в ту мить нічого, що можна би було вкусити, куснула передню акулу, та — наступну, та — ще наступну. І ще, і ще, й от уже сьома, не бачачи нічого іншого, — от лишенько! дурепа! — підпливла і гризнула Зміїв хвіст!
Морський Змій повернувся — знов і несподівано! Наступне, що довелося пережити песикам, було кружляння у скажених водах, удари об риб, яким забило памороки, та швидкоплинні морські дерева, страх за власне життя серед хмари висмикнутих із корінням водоростей, піску, мушель, молюсків, барвінку та хмари розмаїтого дріб'язку. Справи дедалі гіршали, а Змій не припиняв перевертатись. А ще був Артаксеркс, який учепився за віжки. І його теж немилосердно крутило, й він лаяв усе на світі. Насамперед, звісно, акул. На щастя для цієї історії, чарівник ніколи не дізнався, що накоїв Роверандом.
Навіть не знаю, як ті песики втрапили додому. Та втім, дорога туди забрала багато часу. Спершу їх вимив на берег один із жахливих припливів, які спричинило Змієве ворушіння. Потому їх виловили рибалки на протилежному боці моря і мало не віддали до Акваріуму (жахлива доля!), та вони врятувалися якраз вчасно й мусили діставатися додому самотужки, долаючи безперервне підземне хвилювання.