Історія польсько-українських конфліктів т.1

Зрозуміло, що при «придушенні виступів, які загрожували громадському порядку» осадники стріляли у націоналістів і комуністів. Чи можна дивуватись, що скоро цей «вибраний цінний елемент» більшовики вистріляли у Катині? Включно з генералом Сморавінським — головнокомандувачем погрому українців на Холмщині.

Парцеляція і колонізація тривали майже ціле двадцятиріччя. Розпарцельовано було майже 80 тисяч га землі, з якої 1/4 продана українцям, щоб уникнути звинувачення у дискримінації, на село прибуло 200 тисяч, а до міст 100 тисяч поляків[22]. Прибував головним чином елемент активний, підприємливий, в основному ендецький, настановлений боротись за полонізацію подарованого. Він прибував для того, аби незабаром зустріти смерть — якщо не тут, то там, «гдє вольно дишет человек»!

На винищувальну діяльність польської влади український рух опору відповів такими акціями, як замах на президента Станіслава Войцеховського у 1924 році і куратора Собінського у 1926 році, бомбовими замахами на державні установи, нападами на поштові відділення, саботажем на залізниці й телеграфі та масовими підпалами маєтків землевласників, особливо скирд зі збіжжям після жнив 1930 року. Згідно з урядовими даними спалено 62 житлових будинки, 87 стодол із врожаєм, 78 інших господарських будинків і 112 скирд збіжжя. За наказом Ю. Пілсудського влада провела пацифікацію, керуючись правом кадука, що означало групову відповідальність. У процесі цих акцій до сіл і міст Східної Галичини спрямовано підсилені відділи поліції і військові ескадрони кавалерії, які виганяли з хат провідних українських діячів, чоловіків і жінок, вчителів і священиків, після чого били їх до зомління під супровід лементу домашніх. Поранених були тисячі, 7 побитих померло. Здійснено численні арешти, в тому числі 30 депутатів сейму, розпущеного 30 серпня 1930 року. Частину з них замкнули у відомій своєю жорстокістю Брестській фортеці. Нищилось майно побитих і арештованих та українських установ — ламали будинки, нищили інвентар, у споживчих спілках перемішували сипучі товари або обливали їх гасом. Заборонено було діяльність молодіжної організації «Пласт», закрито приватні українські гімназії у Рогатині, Дрогобичі, державну в Тернополі, арештовано президію найбільшої легальної української партії УНДО. Конфісковано спільне послання українських єпископів, яке критикувало терористичну акцію і принцип колективної відповідальності. Однак ні особисте звернення до влади митрополита А. Шептицького, навіть представника апостольської столиці, ні скарга українських парламентаріїв у Лізі Націй не дали жодних результатів. Тільки те, що застосування більшовицьких методів ставлення до населення принесло багато сорому на міжнародній арені, привело до появи описів пацифікації французькою і англійською мовами. Найбільш детальні — «На вічну ганьбу Польщі» і «Polish Atrocities in Ukrainę» (1931). Комісія Ліги Націй одноголосно засудила Польщу за пацифікаційну акцію. До сумнівних здобутків треба зарахувати парламентські вибори, проведені під час пацифікації. Провідні діячі були у в'язницях, тому терору, надуживань і фальшування не бракувало.