Візантійська фотографія
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-665-023-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
2-а хвилина уроку
Гліб Олійник виймає смужку паперу і не встигає записати вчителькою: «…в Академії Сковорода навчався добре, писав красиво і…» — 3 дурним пластмасовим стукотом падає на підлогу пенал Христини Гундяк (такий собі яскраво розмальований пенал з антитрадиціоналістським Міккі-Маусом на вічці, котрий своїми розмірами, строкатістю та мультиплікаційною бадьорістю довів би до блювотного спазму Рене Генона, Юліуса Еволу, Мірче Еліаде та пізнього Гайдеггера разом узятих). — «2.012. У логіці, — читає Балюта, — немає нічого випадкового. Якщо річ може бути складовою частиною стану речей, ця можливість має бути вже наперед закладена в ній». Співголова філософського товариства спостерігає, як Христина піднімає пенал, як при цьому трансформується її спідниця, і не розуміє щойно прочитаної Вітґенштайна. — Світлана Гундяк припиняє думати про павука і записує пропоновану вчителькою дату: Грудень 1741 року (Сковорода вступає до придворної капели в Петербурзі, фельдмаршала Мініха везуть Володимирським трактом на Схід, Фрідріх Пруський проводить першу ніч з Аурікою фон Манґров, алхімік Серторіус відмовляється від зустрічі з Бенедиктом Чотирнадцятим і спалює свій трактат «Sospiro pro ultimum», князю Ле Гуану приводять наложницю з блакитними очима, приймає отруту Клод де Ре, маршал Франції, народжується Торонга — майбутній Імператор зулусів тощо). — Гліб Олійник починає малювати карикатуру на свого ворога хулігана Лисого, і в Симфонії Стану виникає ПЕРША ТЕМА — тема помсти, котра розгортається екзистенційною спіраллю в площині, що на тридцять станових визначеностей відхилена від площини розгорнення monoclonos. — Записуючи дату «1741», Павло Мітов виходить зі стану повільноплинного екстазу, що був спровокований ще вдома ранковою дефекацією, і помічає декольте Тетяни Юрківни. — Балюта досягає тези 2.01231: «Щоб знати предмет, не конче знати його зовнішні властивості, але доконче знати його властивості внутрішні». — Завуч Уляна Тарасівна відчуває першу методичну помилку молодої вчительки і формулює її у зошит, як «відсутність роботи з класом при обговоренні біографії письменника». — Фіра Ґольдман припиняє читання роману, щоб подивитися на потилицю Віталія Золотаренка.
3-я хвилина уроку
Христина Гундяк накриває брутального Міккі-Мауса підручником і нотує за вчителькою: «…За час перебування в Європі Сковорода побував у Відні, Братиславі та деяких інших містах…» — Гліб Олійник поступово завершує контур карикатури і задає ритм першій частині Симфонії — Allegro agitato (швидко, збуджено). — Тетяна Юрківна просувається вглиб аудиторії, і Ґольдман відривається від спостереження Золотаренка: вона зітхає і краєм ока читає в романі: «Як звати цю танцівницю?» — Юрій Зацький вперше від початку уроку повертається до Юлії Маркевич і спостерігає за її профілем, чорним на золотому тлі вікна. — Тетяна Юрківна помічає рух Зацького, передбачає подальший розвиток подій і приречено продовжує розповідати: «Сковорода не хотів і в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких у нього завжди була велика відраза…» — Гліб Олійник зосереджено малює ліву частину голови Лисого з відстовбурченим гоблінським вухом. Вікторія Тодоська робить помилку, пишучи «цирковників» замість «церковників». Світлана Гундяк бачить помилку Вікторії, але мовчить: так їй, пліткарці, й треба. — Балюта читає: «2.014. У предметах закладена можливість усіх ситуацій». — «…Сковороду знову запрошують на педагогічну роботу в Харківський колеґіум», — каже вчителька, помічаючи, як завуч дописує чергове зауваження у записнику. — «Калеґіум», — пише Тодоська. — Гліб домальовує щетинясте вухо свого ворога. — Іван Гундяк на прізвисько Бічуноза чухає свій ніс.
4-та хвилина уроку
Мітов слідкує за декольте Тетяни Юрківни, бачить смужку бюстгалтера і вдоволено пирхає: колір смужки — чорний. — Бічуноза далі чухається. — «Так провалилась ще одна спроба церк/цирк/овників піймати Сковороду в свої тенета, ізолювати його від трудящого українського люду». — «2.0141. Можливість перебувати в станах речей є формою предмету», — читає Балюта і намагається уявити дрібні, найдрібніші й зовсім атомарні факти буття, але нічого, окрім схеми атому водню із шкільного підручника фізики, йому уявити не вдається. — Спіраль екзистенційного розвитку першої теми захоплює позазнаковий простір свідомости Олега Горембйовича — він злісно штурхає свого сусіда Антіна Попадюка. В Антіна замість слова «ізолювати», завдяки штурханові, виходить «ізоблювати». — Маркевич дивиться у вікно: золоте листя, чорна ворона. — Дмитро Сич згадує, що не зробив домашнього завдання з біології, а вчитель Тарас Богданович обіцяв його спитати. — Олійник переходить до правої частини малюнка, опоряджуючи зображення мерзенного Лисого свинячою щетиною. Він шморгає від задоволення і зовсім перестає помічати вчительку. — Балюта продовжує спроби уявити атомарний факт, і на поверхню його роздумів чомусь