Переяславська рада - трагедія України і програш Європи
- Автор: Сергийчук Владимир
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Видавництво "Діокор"
- ISBN: 966-8331-07-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Переяславська рада - трагедія України і програш Європи». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широке коло читачів.
Як довідуємося зі статейного списку Трубецького, він постарався успішно справитися з царським наказом. Як тільки він одержав повідомлення, що правобережні полки обрали на гетьмана Юрія Хмельницького, негайно зав'язав зносини з ним, закликаючи прибути до Переяслава. Та молодий Хмельницький не поспішився, а вислав до Трубецького посольство на чолі з чигиринським полковником Петром Дорошенком, яке привезло свої статті та запропонувало царському послу їхати до Терехтемирова (Трахтемирова).
Коли ж московська депутація категорично відмовилися переправлятися за Дніпро, тоді Петро Дорошенко подав свій проект нового договору, який складався з 14 статей, і заявив: "Прислали де те статьи с ними Юрьи Хмельницькой и полковники и велели челом бити великому государю и князю Алексею Михайловичу... чтоб великий государь пожаловал, велел им быти под своею государевою самодержавною высокою рукою на тех статьях" (там само.- Т. 4. - С. 255).
Козацька старшина пропонувала подальший союз з Московською державою на тих статтях, які були складені на Генеральній раді в Жердовій долині і передбачали статус України на тих умовах, які були проголошені за Богдана Хмельницького, про що в статті першій нагадується: "Яко за славнои памяти небощика пана гетьмана Богдана Хмельницького, гетьмана Войска Запорожского, постановлены в Переяславле и выконанню присяги из обоих сторон было, так и теперь тые ж права привилия и вольности всякие абы, в тот час от его царского величества наданые, не отменены и ни в чем нарушены не были" (там само.- С. 256).
Аби не допустити більше втручання московських залог у внутрішні справи України другим пунктом Жердівських статей вимагалося, щоб царські воєводи були лише в Києві, як і за Богдана Хмельницького, в інших же замках і містах, щоб жодного воєводи і "рати насылано не было". Коли ж царське військо висилатиметься в Україну, то воно має бути в "загадованью гетьмана Запорожского".
Враховуючи те, що в часи Виговського відбувалися зносини Пушкаря, Барабаша та інших заколотників безпосередньо з царем, минаючи гетьмана, і в Посольському приказі приймали різні листи від безвідповідальних і ворожих гетьманові осіб, то третій пункт містив вимогу, щоб цар не приймав жодних листів, які не будуть підписані гетьманом із приложенням військової печатки.
Дві наступні обстоюють право на уряд гетьмана: щоб в обиранні гетьмана старшим і меншим Війська Запорозького "вольная была, кого войско улюбить", до виборів же, крім населення України, ніхто чужий не може втручатися.
Оскільки в попередні роки були спроби втручання московських воєвод у справи козацької адміністрації, то шоста стаття ставить вимогу, щоб влада полковників у Війську Запорозькому не порушувалася, щоб вони у своїх "городах неотменно зоставали и ни в чем ни от кого перешкоды жаднои не поносили, меновате в Киеве и в Старом Быхове и инде".
Інші пункти Жердівських статей вимагали: підтвердження права приймати й відпускати чужоземних послів за умови, що копії з посольських грамот і листів будуть надсилатися цареві; внутрішньої автономії держави, зокрема, щоб усі перебували під присудом і відомом гетьмана і не терпіли жодних труднощів та утиску; аби при мирових переговорах московських представників із сусідами, насамперед з поляками, татарами, шведами, були присутні "комісари" Війська Запорозького і, "повагу свою маючи, голос вільний подати могли"; непорушність прав "всякому стану духовному й світському"; амністію; права київського митрополита - щоб він, як здавна, так і тепер, належав до патріарха константинопольського і послушенства йому віддавав і ні "до кого иншего з верховности неналежнои и послушенства не был премушаный". А після смерті митрополита обирання іншого митрополита київського або якого іншого владики проводилося, як і здавна, вільно.