Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Сірий так різко обернувся до неї, що в нього злетіла шапка, і подивився, як то буває, не в очі, а в далечінь:
— Російська духовка — це і є п’ятизірковий морг.
Я теж різко обернувся на ці слова. У мене ввійшов запах цибулі.
— Тікай у свою Америку, — сказав Сірий. — Це тобі останній шанс.
— У неї такі очі, — сказав я. — У наших жінок немає таких очей. Ти, каже вона мені, непередбачуваний. Учора ти боляче хапав мене за руку. Сьогодні ти лагідний і сумний. Ти, каже, мене вражаєш. Але якщо вже ми перейшли на сексуальну територію, ти, будь ласка, не роби мені боляче.
Сірий по-бандитському здавив мені горло.
— Де ти ще бачив такий малиновий захід сонця? — закричав він, тягнучи мене до вікна.
— У Мексиці.
— У якій такій Мексиці?! — закричав Сірий.
— Ну, чого ти? — сказав Сірий. — Росія — вигадка.
— Замість того, щоб звідси тікати, я поринаю в цю вигадку з головою.
— Чим американська пизда відрізняється від російської? — замислено спитав Сірий.
— Американська, — сказав я, — це особлива організація матерії, а російська — розбазарювання.
— Бляді, тихо! — заволав Сірий. — Ми тепер пізнаємо силу грошей, — посміхнувся він. — Настругали нових людей. Смішно. Не занудьгуєш.
— Зараз росіяни, — підтакнув я, — жадібно починають любити гроші. До них нарешті дійшло, що не знання, а гроші — убивча сила. Відкрили цей закон і думають, що вони — перші. Дуже дивують іноземців своєю жагучою жадібністю до грошей.
— Все одно зустрічаються байдужі, — зауважив Сірий.
— От кажуть: бандити, російська мафія, — примружився Сірий. — Але чому з’являється гордість за батьківщину, коли довідуєшся, що половину Лазурного берега скупили росіяни, що вони все скуповують, не питаючи за ціну? Чому мене тішить цей розмах?
— Мені на Цейлоні директор готелю казав, — відгукнувся я, — що дві російські дівчинки на Різдво за вечерю витратили більше, ніж сто німецьких туристів. Пили шампанське за тисячу доларів.
«Я хочу відкривати бізнес із росіянами», — сказав цейлонець. «Ти буддист?» — спитав я. «Так!»
— І звідки береться цей російський розмах? — солодко позіхнув Сірий.
— Я не хочу бути смаком місяця.
А в самої очі блищать. Останнього разу прийшла додому на вечерю в чорному. Очі не блищали. Велика Американська Зайчиха мене зачепила. Тим часом мене понесло в національну круговерть. Я зрозумів, що пошуки Сірого дотепер, незважаючи на всю теоретичну необхідність, були дурною примхою.
Я звик до сталості нерідних явищ. Я стільки часу був скраю, а тут кинувся з усіх сил, занурюючись у крихку російську матерію, із плямами по боках, з хаосом понять. Я проміняв порядність на приблизність, розрахунок на теплоту, але чи був у самій теплоті розрахунок, я не міг розібратися. Незаконний зв’язок набував реальних обрисів.
Мене затягувало. Мені стало важко відбиватися. Мій довгобуд, який нарешті був завершений і зовні мав вигляд успішної архітектури, дав тріщину. Я боявся здешевлення доступного задоволення, в яке я все одно додавав частку забороненого.
— Треба вміти тужити, — сказав Сірий. — Давай потужимо.
— Це як? — запитав я.
— Туга — це російська медитація, — сказав Сірий. — Тільки замість того, щоб на чомусь сконцентруватися, потрібно розосередитися. Але навіть коли повністю розосередишся, не поспішай тужити. Ти почуй спочатку в собі далеке виття. Кожному росіянинові властиво чути це виття, воно — невід’ємна частина осіннього дощу, лякливо довірливої вбогості, сумовитого безрадісного краєвиду. Є таке старе слово «цвинтар» — воно наводить на далеке виття. Далеке виття ніщо не скасує, ні гроші, ні любов. Але це тільки початок. Невиразні карлючки туги. Не злякай далеке виття даремним ворушінням членів. Завмри. Нехай виття наблизиться. Тоді ти почуєш срібне виття. Це гарне виття, але ти все одно нікуди не поспішай. Срібна туга — хронічна, довічна, повноцінна. Вона — стиснення духу, томління душі, болісний смуток. Але це ще не все. Ти поклич до себе золоте виття. Чекай, коли прийде до тебе золоте виття. Це всім виттям виття, близьке, неголосне виття. І тоді в тебе попливе золота туга. Ти віддайся їй, не як жінка і не як мінерал, а як людина, що помирає. Золота туга — передсмертна смуга. Зависни між двох світів по-передсмертному. Вбери у себе всю золоту тугу без залишку.