Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Ми стали грабіжниками. Ми стали ґвалтівниками. Ґвалтували, як джазисти, в усі дірки. Бомбили села й міста, давили селища міського типу, жінки голосили, ми підривали газові плити. Все ґвалтувалося легко, все розвалювалося невимушено, наче тільки й чекало дня розвалу. Російська земля лежала готового до спустошення. Будинки падали, як доміно. Природа гидливо струшувала із себе російську халтуру. У Смоленську зрівняли із землею собор. У Ярославлі спалили міліцейський відділок. Приїхали пожежники. Зі шлангів ледве капала вода.
— Допоможіть! — смішно махали руками менти.
— Начальнику, забери свій труп! — кричав у відповідь Сірий командирові охоронців порядку.
Ми зодягли тільняжки й дали в їхню пам’ять благодійний концерт. Ми реготали. Кинулися на Москву. Вирізали уряд, заборонили пошту й телеграф, взяли банки, об’їли аптеки. Дума вивісила червоного прапора. Ми тільки посміхнулися.
— Давай катувати людей! — запропонував Сірий. — Будемо розбишаками.
Почали катувати. Прасками, паяльниками, щипцями, капали воду на тім’я. Катували по-всякому.
— Ти подивися, як вони красиво страждають! — милувався Сірий, ламаючи росіянам кістки, хребти, черепи. — Ні, ти тільки глянь! Витривалі і невибагливі. Ціни вам немає, — звертався він до мучеників.
У відповідь росіяни дико репетували. Ніхто не уник катування. Усі зізналися в усьому.
— У мене є мрія. Іноді так хочеться бути медсестрою, — сказав Сірий, перев’язуючи мені поранену руку після ранкового нальоту. — По голівці гладити людей.
Біля урни стояла порожня пляшка. Ми кинулися до неї наввипередки. Я — швидше, Сірий — із більшим досвідом. Він зробив мені ціпком підніжку, а потім тим-таки ціпком підкотив пляшку до себе.
— На, — сказав він, посміхаючись. — У тебе немає. Візьми.
— Сірий, — вдячно промовив я.
— Звичайно, у нашій комуналці був закон тайги, — похитав головою Сірий. — Та коли приходили похоронки, всі забували про бійки, про те, що ми євреїв називали жидами. Ми хотіли допомогти, хто чим міг, розумієш?
Ми написали на радіо листа з проханням виконати нашу улюблену пісню, але не сказали яку. Ми добрим словом згадали батьків. Ми виїбали мумію Леніна в мавзолеї. Повечеряли й пішли спати до ранку.
Сірий сидів на купі й думав. Він міркував, але не думками, а так, незрозуміло як, широко. Він не бачив різниці між різними речами. Повз нього проходили люди.
Сірий одержав завдання поклеїти шпалери до четверга. Міліція не працювала. Сірий сам вів розслідування. Вранці Сірий пішов на завод.
Сірий зодягнувся у темно-сіре. Діти зодягнулися в темно-сіре. Запалили свічі, Святки. Святці. Задиміло зчеплення. На вечерю Сірий їв темно-сірих дітей.
— Усі анекдоти про Чапаєва придумав я, — сказав Сірий.
— Ну, прямо-таки, отак зразу всі, — не повірив я.
— Усі до одного, — сказав Сірий. — І ті, що не вигадав, я теж вигадав.
— То ти самозванець!
— Так, — сказав Сірий, — і пишаюся цим. Ідея самозванства вимучила Росію настільки, що вона її створила.
Сірий на землю сере.
— Олександре Івановичу, хочете чаю?
Сірий на землю сере.
— Не відмовлюся.
— Вам з лимоном?
Сірий на землю сере.
— Не з апельсином!
Сірий взяв у руки червоного прапора і пішов світ за очі.
Сірий каламутним поглядом подивився на єврея.
Сірий зустрівся з підерастом і перехрестив його.
Сірий сів в електричку і поїхав замолювати гріхи. Ми вирішили стати ченцями. По дорозі поїзд зійшов з рейок. Це були вже не вагони, а суцільний баян. Нам пощастило — відбулися саднами.
— Що за знак? — Сірий виліз зі зламаної електрички, плюючись зубами. — їхати далі чи вертатися додому?
— Давай поїдемо далі, — сказав я.
— Ну, давай, — сказав Сірий.
І ми на хвилинку стали ченцями.
— Юрію Петровичу! Давайте сьогодні візьмемо Сірого.
— Давайте.
— А як?
— А як знаєте.