Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо». Краткое содержание книги:
Жили собі двоє хлопців. «Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні»,— казав про них дід Салимон. І от несподівано ці хлопці натрапляють на слід надзвичайної шпигунської таємниці…
Той слід веде наших героїв через численні пригоди, захоплюючі й кумедні, до… Е, ні! Думаєш, так тобі зразу й розкриється таємниця? Де це ти бачив, щоб таємниці розкривалися ще до того, як почалися пригоди!.. Отже, читай…
А як прочитаєш, напиши нам, чи сподобалася тобі книжка, чи гарні в ній малюнки.
Не забувай, що наша адреса: м. Київ, вул. Кірова, 34. Видавництво «Веселка».
І поклав мені величезного кавуна прямо на пику. Я тільки кавкнув.
— Е нє, хлопці, так він і справді гигне,— чую раптом голос Яви.— Так не можна.
І кавун з моєї пики відкотився.
— А що ж? Як же ж тоді? Не вийде ж піраміда,— почулися голоси.
— Як не вийде! Вийде! — закричав Стьопа.— Я ж забув зовсім. Фараонів ховали сидячи, а то й стоячи. Вставай! Вставай, Гаменхотепе! Тільки мовчи — ти мертвий!
Я встав, і робота знову закипіла. Тепер було легше. Хоч і давило в боки, але дихать можна. Я стояв із заплющеними очима, а хлопці обкладали мене кавунами. Незабаром навколо мене вже була справжнісінька піраміда, з якої стирчала тільки моя голова, що, як казав потім Ява, теж була схожа на кавун.
Стьопа був дуже задоволений і весело наспівував похоронний марш:
— Тай-та-та-ра-та-рай, та-та-та-ра-рай-там-та-рам!
І раптом пролунав пронизливий крик Антончика:
— Хлопці! Тікай! Дід!
І всі кинулися врозтіч. Це було так несподівано, що я навіть не одразу злякався. І тільки коли від хлопців лишилася сама курява, я похолов.
Я стояв, обкладений кавунами, не в змозі ворухнути ні ногою, ні рукою і дивився, як до мене, розмахуючи кийком, біг дід Салимон.
— Хлопці! — безнадійно вереснув я.— Куди ви?! А я? Раби! Гади! Гаменхотепа кинули! Антончику! Друже!
Але вони вже й почути не могли.
Ну все! Гибель! Зараз дід підбіжить, побачить, що ми наробили, побачить оту гору побитих кавунів, розмахнеться і — кийком мені по кумполу. І буде на одного розбитого кавуна більше. Буде мені гробниця… Піраміда…
Я вже бачив розлючене обличчя діда і чув, як він сопе. Ближче, ближче, ближче…
І тут, як з-під землі, з’явився Ява. Дід уже був зовсім близько, уже змахнув кийком. Ява підскочив до мене, схопив кавуна, що лежав біля самої моєї щоки, і пожбурив у діда. Дід випустив з рук кийка і ледь устиг піймати кавуна. Він же був баштанник, той Салимон, і він не міг допустити, щоб кавун упав на землю і розбився. А Ява вже схопив другого кавуна і знову кинув. І знову дід піймав. Це було прямо як у цирку, як у кіно. Ява кидав, дід ловив і клав на землю. Ява кидав, дід ловив і клав на землю.
Я потроху звільнявся. От уже й я схопив кавуна й кинув. Тепер ми кидали з Явою удвох, а дід Салимон ловив. Ловив, хекаючи й примовляючи:
— Ах, шелегейдики!
— Ах, шмарогузи!
— Ах, катові гаспиди!
Через кілька хвилин ми з Явою вже щодуху лопотіли п’ятами по баштану. Тепер доганяй, діду! Шукай вітра в полі.
Я біг поряд з Явою нога в ногу, наче ми були один механізм. І мені здавалося, що серця наші теж б’ються, наче одне серце.
Мені було дуже хороше!
Мабуть, таке відчувають справжні друзі-солдати, коли плече в плече йдуть в атаку.
Отак біг би й біг на край світу. Нема нічого кращого в житті за дружбу!
…На другий день наша дружба з Явою була ще більш скріплена. Так би мовити, кров’ю. Бо дід Салимон поділився своїми враженнями про фараонську піраміду з нашими батьками. І батьки наші зробили нам чотириста двадцять восьме серйозне попередження по тому місцю, про яке при дівчатах не говорять. Роблячи попередження, батьки примовляли:
— А от Стьопа! Стьопа не такий! Стьопи там не було! Га? Не було ж?!
Ми зціплювали зуби й мовчали. Ми нікого не виказали. Нікого! Хай кажуть про Стьопу! Хай! А я все одно знав, хто такий Стьопа, хто такий Антончик, а хто такий — Ява!
То хіба міг я, скажіть, поїхати сам у табір до моря після цього?! Нізащо. Ніколи в світі!
Дружба! Велике це слово — дружба! Може, найбільше з усіх слів людських.
Заради дружби люди йдуть на тортури, сідають у тюрму, навіть життя віддають…
Розділ X
Ми — кріпаки. Приїзд Явиних батьків. Пістолети
Ви не думайте, я тата дуже люблю, але він у нас таки упертий або, як він сам про себе говорить, «абсолютно принципіальний» чоловік. Раз сказав, то хай тут каміння з неба сиплеться, а буде так. Сказав — як зав’язав.
І ото він пообіцяв мені, що гульні не буде, то не сумнівайтесь — нíколи було й угору глянути.
Щоранку він задавав мені таку «нагрузочку» на день, що добрий наймит би не впорався. І я трудився, аж дим ішов.
Мати мене, звичайно, жаліла і, коли батька не було, завжди поспішала сказати: «Відпочинь, синку, погуляй!» Але гордість моя не дозволяла мені слухатись її. Я знав, що якби тато довідався, він би тільки скривився презирливо і сказав: «Мамій нещасний!» А це було гірше, ніж сто потилишників.
І я трудився.
Я не кажу вже, що я робив те, що треба було робити: чистив свинарник, рубав дрова, порався в саду і на городі.