Крадійка книжок
- Автор: Зузак Маркус
- Год: 2015
- Язык: украинский
- ISBN: 978- 617-12-0092-0
- Переводчик: Наталія Гоїн
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Крадійка книжок». Краткое содержание книги:
— Отто Штюрма.
— Ну, — кивнув Артур, — ким би там він не був, але я йому дуже вдячний. — Він ввійшов до будинку і повернувся з великим ножем, сковорідкою і курткою, і троє крадіїв пішли вздовж коридору квартир. — Покличемо інших, — провадив хлопець, коли вони виходили надвір. — Може, ми й злочинці, але у нас теж є совість. — Як і в крадійки книжок, у нього була межа, за яку він не переходив.
Постукали в декілька дверей. Викрикнули декілька імен під вікнами, і невдовзі уся фруктова братія Артура Берґа висипала на вулицю і понеслася до річки Ампер. Посеред просіки на іншому березі розвели багаття, і залишки яєць було врятовано, себто підсмажено. Хліб і Speck порізали. Руками і ножами вичистили кошика Отто Штюрма, не залишивши й крихти. Ніхто й не згадав про священиків.
Лише наприкінці банкету виникла суперечка через кошика. Більшість хлопців наполягали на тому, що його слід спалити. Фріц Гаммер та Анді Шмайкль хотіли його залишити, проте Артур Берґ, демонструючи свої, геть недоречні, моральні якості, запропонував дещо інше.
— Ви двоє, - звернувся він до Руді і Лізель. — Думаю, краще віддати кошика тому Штюрму. Я кажу, що той нещасний вилупок заслуговує хоча б на це.
— Артуре, ну ти що.
— Нічого не хочу чути, Анді.
— Господи Ісусе.
- Він теж нічого не хоче чути.
Усі засміялися, і Руді взяв кошика.
— Я віднесу його і повішу їм на поштову скриньку.
Руді пройшов якихось двадцять метрів, коли його наздогнала Лізель. Вона дуже спізниться додому і їй за це перепаде, але вона добре знала, що повинна пройти через усе місто аж до ферми Штюрмів разом з Руді.
Тривалий час вони йшли мовчки.
— Ти не шкодуєш? — нарешті запитала Лізель.
Обоє вже поверталися додому.
— За чим?
— Ти знаєш.
— Звичайно, шкодую, але тепер я не голодний і, можу закластися, він теж не голодний. Не думаю, що вони б давали їжу священикам, якби самі не мали що їсти.
— Але він так сильно гепнувся об землю.
- І не кажи. — Але Руді Штайнер не міг стримати посмішку. За кілька років він даруватиме хліб, а не крастиме — ось вам ще один доказ суперечливої людської природи. Трішки добра, трішки зла. Тільки розбавити водою.
За п’ять днів після їхнього гірко-солодкого тріумфу перед ними знову виник Артур Берґ і покликав на наступний крадійський промисел. Вони наткнулися на нього на Мюнхенській вулиці, коли у середу поверталися зі школи. Він уже був одягнений у форму «Гітлер’юґенд».
— Завтра знову йдемо. Ви з нами?
І Руді, і Лізель згорали від цікавості.
— Куди?
— На картопляне місце.
Двадцять чотири години по тому обоє сміливо перелізли через колючу огорожу і наповнили свій мішок.
Проблема виникла тоді, коли вони вже поверталися назад.
— Боже мій! — вигукнув Артур. — Фермер! — Втім, налякало їх наступне слово. Він викрикнув його так, ніби те уже нависло у ного над головою. Його рот розірвало. Слово вилетіло, а було це слово «сокира» .
І, звісно ж, коли вони оглянулися, фермер уже біг на них, високо здійнявши свою зброю.
Уся зграя побігла до огорожі і дерлася на інший бік. Руді, який добряче відставав, швидко їх наздогнав, але все ж таки підбіг останнім. Він закинув ногу на дріт і заплутався.
— Агов!
Голос приреченого.
Усі спинилися.
Інстинктивно Лізель побігла назад.
— Швидше! — вигукнув Артур. Його голос був таким далеким, ніби він спершу проковтнув його, а тоді заговорив.
Біле небо.
Інші побігли.
Лізель досягла Руді і взялася відчіпляти його штани. У Руді очі від страху викотилися на лоба.
— Швидше, — промовив він. — Фермер наближається.
Звіддалік до них долинали загрозливі кроки, коли це ще одна рука вхопилася за дріт і відірвала його від штанів Руді Штайнера. На металевому вузлику залишився шматок тканини, але хлопцеві вдалося вирватись.
— Тікайте! — кинув їм Артур якраз перед тим, як їх наздогнав фермер — він лаявся і ледь переводив подих.
— Я вас кину до в’язниці! Я вас знайду! Я дізнаюся, хто ви такі!
Раптом Артур Берґ відповів:
— Мене звати Овенс! — Він пострибав навздогін Руді та Лізель. — Джессі Овенс.
Відбігши на безпечну відстань, обоє важко втягнули повітря і сіли на землю. Згодом підійшов Артур Берґ. Руді не підводив на нього погляду.
— Таке бувало з кожним з нас, — сказав Артур, занюхавши розчарування хлопця. Він збрехав? Вони не були певні, але ніколи про це не дізнаються.
За декілька тижнів Артур Берґ переїхав до Кельна.
Під час обходу з пранням Руді та Лізель бачили його востаннє. У коридорі Мюнхенської вулиці він передав дівчинці коричневий паперовий пакет, у якому була дюжина каштанів. І самовдоволено усміхнувся:
— Зв’язки у смажильній промисловості. — Повідомивши їх про свій від’їзд, Артур видав їм останню прищаву посмішку і легенько тріснув кожного по лобі. — Дивіться мені, щоб не з’їли все одразу. — Артура Берґа вони більше ніколи не бачили.
А от я, будьте певні, ще й як його бачив.
НЕВЕЛИЧКА ДАНИНА АРТУРУ БЕРҐУ, ЩЕ ЖИВОМУ
Небо над Кельном було жовтим і гнилим, воно обсипалося по краях.
Він сидів, спершись на стіну, з дитиною на руках. Зі своєю сестричкою.
Коли вона перестала дихати, він не покинув її, і я знав, що він триматиме її годинами.
Два вкрадені яблука лежали у його кишені.
Цього разу вони вчинили мудріше. Обоє з’їли по каштану, а решту продали, обійшовши будинок за будинком.
— Якщо маєте кілька зайвих пфенігів, — щоразу повторювала Лізель, — можу продати вам каштани.
Отак вони вторгували шістнадцять монет.
— А тепер, — вишкірився Руді, - помста.
Того ж дня вони повернулися до пані Діллер, показали їй «heil Hitler » і стали в чергу.
— Знову суміш льодяників? — вона продемонструвала їм свій schmunzeln , а вони закивали у відповідь. Гроші розсипалися по прилавку, і в пані Діллер трохи відвисла щелепа.
— Так, пані Діллер, — Руді і Лізель сказали в один голос. — Суміш льодяників, будь ласка.
Обрамлений фюрер пишався ними.
Радість перед бурею.
Борець. Закінчення
На цьому завершується спритність рук, а от боротьба тільки починається. В одній руці я тримаю Лізель Мемінґер, в другій — Макса Ванденбурґа. Незабаром я лясну в долоні і з’єднаю їх. Потерпіть іще декілька сторінок.
Борець.
Якщо його вб’ють цього вечора, він, принаймні, помре живим.
Потяг залишився далеко позаду, а хропунка, мабуть, поїхала далі, закутавшись у вагон, що став для неї ліжком. Тепер лише кроки відділяли його від порятунку. Кроки, думки і сумніви.
За картою, яку він тримав у голові, Макс дістався з Пазінґа до Молькінґа. Уже споночіло, коли він побачив місто. Ноги нестерпно боліли, але він майже дійшов — до найнебезпечнішого місця у всьому світі. Так близько, що міг його торкнутися.
За описом він знайшов Мюнхенську вулицю і рушив тротуаром.
Усе напружилося.
Яскраві цятки вуличних ліхтарів.
Темні нерухомі будинки.
Міська ратуша скидалася на велетенського незграбного підлітка, занадто великого як на свій вік. Церква губилася в темряві, що вище він зводив погляд.
Усе за ним стежило.
Він здригнувся.
Застеріг себе:
— Пильнуй.
(Німецькі діти вишукували загублені монети, а німецькі євреї пильнували, щоб їх не спіймали.)
Дотримуючись своєї звички покладатися на щасливе число тринадцять, він рахував кроки групками по тринадцять. Лише тринадцять кроків, казав собі. Ну ж бо. Ще тринадцять кроків. Він нарахував майже дев’яносто таких підходів і нарешті дійшов до рогу Небесної вулиці.
В одній руці він тримав валізу.