Крадійка книжок
- Автор: Зузак Маркус
- Год: 2015
- Язык: украинский
- ISBN: 978- 617-12-0092-0
- Переводчик: Наталія Гоїн
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Крадійка книжок». Краткое содержание книги:
— Здається, вона.
Руді підтвердив:
— Так, вона.
Анді Шмайкль наблизився до дівчинки, оглянув її з голови до п’ят, а тоді його замислене обличчя розплилося в широкій усмішці.
— Гарно ти його, мала. — Він навіть ляснув її по спині, врізавшись рукою в її гостру лопатку. — Якби я його віддубасив, мене б теж відшмагали.
Артур підійшов до Руді.
— А ти у нас Джессі Овенс, правильно?
Руді кивнув.
— Зрозуміло, — підсумував Артур. — Недоумок, але такий, як треба. Ходіть.
Їх прийняли.
Вони дійшли до ферми, і їм кинули мішок. Артур Берґ тримав свій, з мішковини. Він провів рукою по м’яких пасмах волосся.
— Хтось із вас коли-небудь крав?
— Аякже, — запевнив Руді. — Ми весь час крадемо. — Але звучало це не дуже переконливо.
Лізель була конкретнішою:
— Я вкрала дві книжки, — на що Артур Берґ розсміявся і тричі коротко пирхнув. Зграйки прищів перекинулися на інше місце.
— Сонечко, але ж книжки не їдять.
Звідти вони оглядали яблуні, що вишикувалися довгими заплутаними рядами. Артур Берґ роздавав команди.
— По-перше, — сказав він, — пильнуйте, щоб не заплутались в огорожі. Якщо заплутаєтесь, ніхто вас чекати не буде. Ясно? — Кожен кивнув або промовив «так». — По-друге, один на дереві, один під ним. Хтось мусить збирати. — Він потер руки. Йому це дуже подобалось. — По-третє, коли побачите, що хтось наближається, кричіть так голосно, щоб і мертвий почув, і всі тікайте. Richtig?
- Richtig[32], - відповів йому хор голосів.
ДВОЄ НОВЕНЬКИХ КРАДІЇВ ЯБЛУК ПЕРЕШІПТУЮТЬСЯ
— Лізель… ти впевнена? Ти все ще хочеш іти туди?
— Подивись, Руді, колючий дріт. Який високий.
— Ні, ні, мішок треба перекинути. Бачиш? Як вони.
— Добре. — Давай, рухайся.
— Не можу! — Вагання. — Руді, я…
— Рухайся, Saumensch!
Він підштовхнув її до огорожі, згори кинув мішок, обоє перелізли і побігли за іншими. Руді вибрався на найближче дерево і взявся кидати донизу яблука. Лізель стояла під яблунею і збирала їх у мішок. Коли мішок наповнився, у них виникла інша проблема.
— А як ми переліземо назад?
Відповідь вони отримали, побачивши, що Артур Берґ підкрадається до стовпця огорожі.
— У тому місці дріт товстіший. — зауважив Руді. Він перекинув мішок, пропустив поперед себе Лізель і приземлився поряд з нею по той бік дроту, поміж розсипаних яблук.
Поряд, із подивом їх вивчаючи, стояли довгі ноги Артура Берґа.
— Непогано, — приземлився його голос. — Дуже непогано.
Коли вони дісталися до берега річки, прихованого деревами, хлопець забрав їхнього мішка і виділив Лізель з Руді дюжину яблук на двох.
— Гарна робота, — таким був його останній коментар.
Того дня, перед тим як піти додому, обоє за півгодини з’їли по шість яблук. Спершу вони мали намір поділитися ними зі своїми сім’ями, але така ідея була досить небезпечною. Їм не надто подобалась перспектива пояснювати, звідки у них взялися ті яблука. Лізель гадала, що змогла б, без жодних наслідків для себе, розповісти татові, але не хотіла, щоб він думав, що пригрів нестримну крадійку. Тож вона їла.
На березі, де вона вчилася плавати, вони й прикінчили свої яблука. Обоє не звикли до такої розкоші, тому не сумнівалися, що потім їх знудить.
Але все одно їли.
- Saumensch! — сварилась мама того вечора. — Від чого це тебе так нудить?
— Може, від горохового супу? — припустила Лізель.
— Точно, — піддакнув тато. Він знову стояв біля вікна. — Від супу. Мене й самого трохи нудить.
— Тебе хтось питав, Saukerl? — А тоді швиденько обернулася до малої Saumensch , яку знову вирвало. — Ну? Що таке? Що таке, брудна свинючко?
А Лізель?
Вона нічого не відповіла.
Яблука, задоволено думала вона. Яблука — і її знову вирвало, на удачу.
Арійська крамарка
Вони стояли біля крамниці пані Діллер, прихилившись до вибіленої стіни.
У роті Лізель тримала шматок льодяника.
Її очі засліплювало сонце.
Незважаючи на усі ці перепони, вона таки спромоглася говорити.
ЩЕ ОДНА РОЗМОВА РУДІ ТА ЛІЗЕЛЬ
— Швидше, Saumensch, уже десятий.
— Ні, тільки восьмий — у мене ще два.
— То давай, рухайся. Я ж казав, треба було взяти ножа
і розрізати навпіл… Усе, вже два.
— Добре. Тримай. І не ковтай.
— Я схожий на дурного?
(Коротка пауза.)
— Смачнюче, правда?
— Ти ще питаєш, Saumensch.
Наприкінці серпня і літа вони знайшли на землі один пфеніг[33]. Скільки було радості.
Він лежав на маршруті прання, наполовину заглибившись у багнюку. Одинока поржавіла монетка.
— Подивись!
Руді жадібно згріб її у долоню. Вони майже згорали від хвилювання, поки бігли назад до крамниці пані Діллер, навіть не замислившись про те, що одного пфеніга може бути недостатньо. Вони влетіли у двері і зупинилися перед арійською крамаркою, що презирливо їх оглядала.
— Я чекаю, — сказала вона. Її волосся було зібрано на потилиці, а чорне плаття здавлювало її тіло. Зі стіни за ними незмигно спостерігала обрамлена фотографія фюрера .
- Heil Hitler, — почав Руді.
- Heil Hitler, — відповіла пані Діллер, випрямляючись за прилавком. — А ти? — Вона прошила дівчинку поглядом, і Лізель швиденько показала їй «heil Hitler » .
Руді не забарився витягти з кишені монету і рішуче поклав її на прилавок. Він подивився просто у заокулярені очі крамарки і промовив:
— Суміш льодяників, будь ласка.
Пані Діллер усміхнулась. Її зуби штовхалися ліктями, їм бракувало місця у роті, а від її несподіваної люб’язності Руді і Лізель теж посміхнулися. Та ненадовго.
Крамарка зігнулася, покопирсалася під прилавком і знову з’явилася перед ними.
— Тримайте, — сказала вона, кинувши на прилавок однісінького льодяника. — Самі помішайте.
На вулиці вони зняли обгортку і намагалися розкусити його навпіл, але цукор був як скло. Занадто твердий, навіть для звіриних різців Руді. Тож вони вирішили смоктати його по черзі. Десять разів Руді. Десять — Лізель. І так мінятися.
— Ось це, — заявив Руді із льодяниковою усмішкою, — і є гарне життя, — а Лізель і не сперечалася. Коли льодяник уже висмоктався, у обох були неприродно червоні губи, а по дорозі додому вони нагадували одне одному уважно дивитися на дорогу — раптом їм трапиться ще одна монетка.
Монетки вони, звісно ж, не знайшли. Нікому не може так пощастити двічі за один рік, то що тут казати про один день.
Проте, з червоними зубами і язиками, вони простували Небесною вулицею, видивляючись по дорозі монетку.
То був чудовий день, а нацистська Німеччина — неймовірна країна.
Борець. Продовження
А зараз перенесемося трохи вперед, до холодної ночі боротьби. Крадійка книжок наздожене нас пізніше.
Було третє листопада, і його ноги причепилися до підлоги вагона. Виставивши перед собою, він читав книжку — «Mein Kampf» . Його рятівницю. Піт стікав з його рук. Пальці вп’ялися в сторінки.
ВИДАВНИЦТВО «КРАДІЙКА КНИЖОК»
ОФІЦІЙНО ПРЕДСТАВЛЯЄ
«Mein Kampf» («Моя боротьба»),
32
Зрозуміло (нім.).
33
Пфеніг — розмінна монета, що перебувала в обігу у Федеративній Республіці Німеччині та Німецькій Демократичній Республіці. Становила одну соту німецької марки.