Крадійка книжок
- Автор: Зузак Маркус
- Год: 2015
- Язык: украинский
- ISBN: 978- 617-12-0092-0
- Переводчик: Наталія Гоїн
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Крадійка книжок». Краткое содержание книги:
А де ж бійка? — ніяк не міг збагнути Макс.
Де воля до життя?
У тринадцять років його осуд, звісно ж, був надто суворим. Він ще не дивився в обличчя комусь на кшталт мене . Поки що.
Разом з іншими він стояв біля ліжка і дивився, як дядько помирає — безпечний сплав, від життя до смерті. Світло за вікном було сірим і помаранчевим, кольору літньої шкіри, і здавалося, що дядькові полегшало, коли він видихнув востаннє.
Коли смерть прийде по мене, заприсягнувся хлопець, її пика відчує мій кулак.
Знаєте, а мені це подобається. Така марнославна хоробрість.
Так.
Дуже подобається.
З того дня Макс бився набагато частіше. Зграя сміливців, друзів і ворогів, збиралася в невеликому закутку в самому кінці вулиці Штебера і билася в останніх променях дня. Чистокровний німець, дивакуватий єврей, хлопці зі сходу. Усе це не мало значення. Коли треба вихлюпнути підліткову енергію, немає нічого кращого за гарну бійку. Навіть вороги були за крок від дружби.
Йому подобалися щільне коло і невідомість.
Солодкаво-гіркий присмак непевності:
Поразка або перемога.
Це відчуття, що весь час бовталося в животі, доки Макс більше не міг його терпіти. Від нього були одні ліки — вийти і комусь врізати. А він не належав до тих, хто до самої смерті задовольнятиметься лише думками.
Тепер, коли він пригадує своє минуле, його улюбленою була п’ята за рахунком бійка з високим, міцним і спритним п’ятнадцятилітнім хлопчаком на ім’я Вальтер Куґлер. Він поклав Макса на лопатки у всіх чотирьох попередніх поєдинках, але цього разу Макс відчував, що все буде по-іншому. У його жилах пульсувала нова кров — кров переможця, — що водночас бентежила і лякала.
Їх, як завжди, оточувало щільне коло глядачів. Грязюка під ногами. Обличчя присутніх ніби обмотані посмішками. Брудні пальці стискають гроші, а заклики і вигуки сповнені такої бадьорості, що, окрім них, більше нічого не чути.
Боже, скільки було втіхи і страху, яка то була видатна метушня.
Обох бійців скувала напруга цієї миті, їхні обличчя насуплені, підкреслені стресом. Очі втупилися одне в одного.
Хвилину- дві випробовуючи одне одного, вони почали наближатися і йти на ризик. Зрештою, це ж вулична бійка, а не годинний бій за чемпіонський титул. Нема чого тягнути довше.
— Ану, Максе! — вигукував один з його друзів. Жодного вдиху між словами. — Давай, Максі-Таксі, вріж йому, єврейчику, вріж йому, вріж йому!
Малий, з м’яким дереноподібним волоссям, розбитим носом і трясовинними очима, Макс був на добру голову нижчим за свого супротивника. Його стиль ведення бою був геть незграбним: він весь час згинався, кидався вперед і швидко замахувався Куґлеру в обличчя. А той, без сумніву сильніший і досвідченіший, тримався рівно і відповідав ударами, що досягали Максових вилиць і підборіддя.
Та Макс не відступав.
Навіть після того, як прийняв важкі удари і покарання, він наступав. Кров знебарвила його губи. Скоро вона засохне йому на зубах.
Глядачі заревли, коли його збили з ніг. Гроші передавали з рук у руки.
Макс підвівся.
Його ще раз повалили на землю, а тоді він вирішив змінити тактику, заманюючи Вальтера Куґлера ще ближче, ніж той мав намір підійти. Коли він наблизився, Макс зміг завдати йому короткого різкого удару в обличчя. І поцілив. Прямісінько в ніс.
Куґлер, якого миттєво засліпило, подався назад, і Макс використав можливість. Він підскочив до хлопця справа, ще раз йому врізав, а ударом у ребра примусив його відкритися. Правий кулак, що добив Куґлера, вцідив йому в підборіддя. Вальтер опинився на землі, його біляве волосся присипало пилюкою. Він широко розкинув ноги. Сльози, схожі на кристалики, бігли його обличчям, хоча він і не плакав. Ці сльози з нього вибили.
Коло глядачів почало рахувати.
Вони завжди рахували, про всяк випадок. Голоси і цифри.
У них був звичай — після поразки переможений має підняти руку переможця. Нарешті Вальтер Куґлер підвівся, похмуро поплентався до Макса і підняв у повітря його руку.
— Дякую, — сказав йому Макс.
Куґлер відповів погрозою:
— Наступного разу я тебе прикінчу.
Протягом наступних років вони билися ще тринадцять разів. Вальтер намагався помститися за ту Максову перемогу, а Макс хотів перевершити свій попередній тріумф. У підсумку рахунок був 10:3 на користь Вальтера.
Вони билися до 1933 року, коли обом виповнилося по сімнадцять. Скупа повага перетворилася на щиру дружбу, і бажання битися зникло. Обоє працювали, доки Макса з іншими євреями у 1935 році не звільнили з механічного заводу Єдермана. Це сталося незадовго після виходу Нюрнберзьких законів[40], що забороняли євреям мати німецьке громадянство і одружуватися з німцями.
— Господи, — сказав Вальтер одного вечора, коли вони зустрілися у тому крихітному закутку, де колись билися. — Ото були часи, еге ж? Ніхто й не думав про такі дурниці. — Тильною стороною долоні він ляснув зірку на Максовому плечі. — Ми більше не зможемо битися так, як тоді.
Макс заперечив.
— Чому це? Зможемо. Ти не можеш одружитися з єврейкою, але битися з євреєм закон не забороняє.
Вальтер усміхнувся.
— Мабуть є закон, який до цього заохочує, - в разі твоєї перемоги.
У наступні роки вони бачилися лише зрідка. Макса разом з іншими євреями постійно утискали, усі витирали об них ноги, а Вальтер поринув у роботу. У друкарській фірмі.
Якщо вам цікаво, то скажу — так, у той час в Макса було декілька дівчат. Одну звали Марта, іншу — Хільді. Але жодна з них не затрималась надовго. У Макса не було на них часу — здебільшого через непевність його ситуації і посилення тиску. Він був у постійних пошуках роботи. Що він міг запропонувати тим дівчатам? До 1938 року важко було уявити, що життя може бути ще гіршим.
А тоді — 9 листопада. Кришталева ніч. Ніч розбитого скла.
Та подія, яка знищила багатьох представників його народу, для Макса стала можливістю втекти. Йому було двадцять два.
Багато єврейських будинків уже майстерно розтрощили і пограбували, коли це кісточки пальців постукали і в його двері. Його тітка, мама, брати і сестри з дітьми і сам Макс втиснулися у вітальню.
— Aufmachen!
Вони перезирнулися. Великою була спокуса розбігтися по різних кімнатах, але передчуття — дивовижна штука. Жоден з них не міг зрушити з місця.
І знову:
— Відчиняйте!
Ісаак підвівся і підійшов до дверей. Дерево було живим, воно досі вібрувало від ударів, яких йому щойно завдали. Він озирнувся на обличчя, оголені страхом, повернув замок і відчинив двері.
Як вони й очікували, перед ними був нацист. У формі.
— Нізащо.
Це була перша реакція Макса.
Він вчепився в мамину руку і руку найближчої до нього сестри Сари.
— Я не піду. Якщо всі не можуть піти, то я теж не піду.
Він злукавив.
Коли сім’я виштовхала його, всередині, ніби щось непристойне, заворушилося полегшення. Він не хотів його відчувати, але таки відчував, і так сильно, що його від цього нудило. Як він міг? Як він міг?
Проте він зміг.
— Нічого не бери, — сказав Вальтер. — Іди так, як є. Решту я тобі принесу.
— Максе. — Це озвалася його мама.
З шухляди вона витягла старий клаптик паперу і запхала в кишеню його куртки.
— Якщо коли-небудь… — Вона востаннє його обійняла, обхопивши за лікті. — Може, це твоя остання надія.
Макс зазирнув у мамине постаріле обличчя і поцілував її, міцно, в губи.
— Ходімо, — потягнув його Вальтер, доки інші члени його сім’ї прощалися, пхали йому гроші і якісь коштовності. — На вулиці хаос, і це нам на руку.
Вони вийшли не озираючись.
Макс картав себе.
Якби ж він востаннє глянув на свою сім’ю, коли виходив за двері. Може б, тоді його совість трохи заспокоїлась. Бодай останнє «прощавайте».
40
Нюрнберзькі закони — гітлерівські расистські закони про так зване «громадянство Рейху» та «охорону німецької крові та німецької честі», ухвалені рейхстаґом 15 вересня 1935 року. Забороняли шлюби з неарійцями і визнавали громадянські права лише за особами, які документально довели арійське походження.