Чужі скелети

У школі його до того часу намагалися не чіпати. Особливо після випадку, коли Руслан Гаранін отримав «двійку» за твір, побачив червону цифру, задихав швидко і важко, а тоді взагалі звалився зі стільця на підлогу, схопившись за лівий бік грудей. Інші оцінки такої бурхливої реакції не викликали. Тому педагоги, не змовляючись, підмахували молодшому Гараніну «трійки». Тішачи себе тим, що старша Гараніна, Юля, вчилася добре, охоче і навіть перемагала на міських, районних, обласних та республіканських математичних олімпіадах. І взагалі дівчина вважалася гордістю третьої школи. Не єдиною, але помітною. Її поважали та пророчили дівчині серйозне майбутнє.

Вперше з проявами не зовсім адекватної поведінки молодшого брата Юлія зіткнулася саме завдяки своїй перемозі на олімпіаді з математики. Тоді жашківська школярка втерла носи відмінникам із київських спеціалізованих математичних шкіл, отримала путівку в «Артек» і на доважок — Руслана. Який теж захотів поїхати в Крим. І не просто в Крим — до моря хлопця возили щороку. Русик виявив охоту поїхати разом із сестрою, а бажання хворого Русика в родині Гараніних було законом.

Які ходи були застосовані батьками, кого підняли на ноги, скільки і куди заплатили — Юлія не знала тоді, не відає і сьогодні. Результат: брат поїхав із сестрою. Причому і в дорозі, і в перші дні перебування Руслан тримався на диво слухняно. Можна сказати, був шовковим. А на четвертий день по обіді зник із табору, разом із ним кудись подалося ще четверо однолітків. Їх знайшли аж під вечір. Виявляється, Руслан переконав компанію вибратися в гори і жити там, без занудного розпорядку дня. Людина, говорив він, народжена вільною. Море — це символ свободи. Значить, треба прагнути свободи.

Керівництво табору не прийняло божевільних аргументів підлітка. Дивувало інше: як йому вдалося переконати інших, цілком нормальних підлітків, залишити табір, не взявши з собою навіть хліба з їдальні, та податися, по суті, світ за очі. Порушення було серйозним, наслідки — передбачуваними: негайне відрахування всієї компанії. Та Русик спочатку почав кричати, потім вирвався з кабінету директора, рвонув у невідомому напрямку, а за годину його знайшли під кущами — лежав, тримаючись за серце, і стогнав. На губах навіть виступила піна.

Це був перший, але не останній випадок, коли Руслан пустив піну з рота. Юлія тоді злякалася, побачивши брата з піною. Потім, коли це почало регулярно повторюватися, лякатися перестала. Її, дівчину з математичним складом розуму, більше цікавило, як Русик це робить. Причому навіть благенькі спроби не тільки довести, а навіть просто сказати, що все це — бутафорія, поверталися хіба проти самої Юлі. Черства, нечуйна, жорстока — ось лише кілька звинувачень, які вона щоразу чула на свою адресу.