Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Хоча тут є одна обставина: ця людина мусить бути повністю здоровою.
Тоді як жертва мала цілий букет хвороб, хронічних та набутих, і головне — вроджену ваду серця. Без їжі, а тим більше — без води людина в такому стані могла протриматися не так уже й довго. Костюк сам поговорив по телефону з експертом, який робив розтин. Той узагалі дивувався порогу витривалості, який мала ця, на перший погляд, ходяча розвалина. Зокрема, з його діагнозом та рештою його болячок, будь-хто інший, хто вів би такий спосіб життя, давно б уже згорнув ласти десь на смітнику. Але навіть такі унікуми за певних обставин просто приречені.
Ці обставини створив Родіон. Скрутив жертві ноги та руки, законопатив рота кляпом, обмеживши дихання. Носа не чіпав: схоже, за задумкою ката, жертва мусила померти повільно, в муках, усвідомлюючи, що помирає.
Отже, попри відсутність ознак насильницької смерті, міліція в цьому разі все ж таки мала справу з наперед обдуманим убивством. На якому ґрунті — немає значення. Прокуратура порушила справу, тепер міліції з цим жити і працювати.
Хоч із якого боку дивися на ситуацію, підбив невтішні підсумки підполковник Костюк, маємо те, що маємо: вбивство, яке розкрити неможливо.
Нарешті — останній пункт. І саме він давав начальнику міліції поки що слабеньку, та все ж таки — надію в найближчому майбутньому спустити справу на гальмах. Бо у цьому пункті йдеться про того, кого вбито.
Хтось дотепний із оперативників уже охрестив жертву «тітчиним сюрпризом». Чорний гумор, та в карному розшуку інакше не жартують, життя таке. Ну, і що ж воно за сюрприз? Бомж. Смердючий, брудний волоцюга. З печінкою, зруйнованою алкоголем і наркотиками. Його навряд чи хтось колись шукав, за ним навряд чи хто заплаче. На нікчемного бомжа він перетворився не за ті довгі дні полону в темному холодному льосі. Він таким був, причому, за висновками медиків, був досить давно.
За роки роботи в міліції Костюк зрозумів і, значить, перестав дивуватися, що поруч із людьми, котрі чогось намагаються досягнути в житті й досягають, кожен — у міру своїх можливостей та вищого призначення, на яке теж слід зважати, живуть зовсім інакші люди. Таким досить рослинного чи напівтваринного існування. Вони паразитують на всьому, на чому тільки може паразитувати жива істота. Чого далеко ходити: в Жашківському районі випадок був, у Тихому Хуторі, здається. А може, в Пугачівці, вже підзабулося. Не важливо, головне — ситуація: якась релігійна громада вирішила влаштувати щось на зразок колонії для знедолених, так вони називали бомжів. Купили хату на околиці, до неї прилягала велика земельна ділянка. Задумка така: бомжі дружно живуть на природі, моляться Богу, займаються сільським господарством, створюють таку собі ферму, словом — годують самі себе. В перспективі планувалося, що надлишок картоплі, буряків та свинини вчорашні бомжі, а нинішні фермери возитимуть на базар у Жашків, аби торгувати і заробляти собі на життя та розвиток. Добрі християни вважали: бомжі — тому бомжі, що їм нема де жити і чим займатися.
Першу частину плану благодійникам удалося реалізувати: десяток волоцюг різної статі охоче поселилися на природі під одним дахом. Ось тільки молитися Богу не особливо хотіли. Жерли, правда, все, що давали. Натомість працювати на городі та годувати двох поросят, які мусили закласти основу м’ясного достатку майбутньої сільськогосподарської комуни, категорично відмовлялися. Так християни протрималися місяців зо два. Поки знахабнілі бомжі одного разу не зарізали свиней, одну з яких поміняли в селі на дві каністри самогону, другу засмажили, розібравши на дрова свинарник, а потім у п'яному запалі розігнали своїх благодійників. При цьому одного, найактивнішого, замордували всім кодлом. Просто так, аби жити не вчив, зануда…
Тому підполковник Костюк визнавав: для більшості з цих людей такий паразитичний спосіб життя — свідомий вибір. «Тітчин сюрприз», поза сумнівом, належав до такої категорії землян. Які б стосунки не з’ясовував із ним парубок на ім’я Родіон, від того, що помер звичайний волоцюга, нікому з нормальних людей ні холодно, ні жарко.
А коли так, підводив риску під своїми роздумами начальник міліції, важливість та суспільна значимість кримінальної справи під кодовою назвою «Тітчин сюрприз» дорівнює згаданому вже нулю. Якщо не «мінус одиниці» чи навіть «мінус десятці». Чи варто особливо паритися, розкриваючи таку ось таємницю?