25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
У 20-х числах листопада в радянських газетах почала нагнітатися істерія щодо «постійних провокацій білофінської воєнщини на радянському кордоні», сповіщалося про «повстання фінських трудящих проти буржуазного режиму», а 28 листопада з’явилося повідомлення про «робітничо-селянський уряд», нібито створений в якомусь місті на південному сході Фінляндії. І 30 листопада радянські «визволителі» рушили «на допомогу» цьому міфічному урядові. Сталін і не приховував, що вирішив показово покарати Фінляндію за непоступливість. Ішлося вже не про «відсунення» кордону, який проходив у «небезпечній близькості до Ленінграда», а про завоювання маленької країни. В цей день на трибуні мавзолею поруч зі Сталіним стояв «видатний діяч міжнародного комуністичного руху» перший секретар Комуністичної партії Фінляндії Отто Куусінен, якому заздалегідь було відведено роль кремлівського сатрапа в підкореній Фінляндії. З радянських громадян фінського та карельского походження ще за два місяці до початку війни терміново почалося формування першої дивізії «Фінської народної армії», яка мала стати основою окупаційного корпусу в завойованій країні. Сталін наказав військам Ленінградського військового округу протягом двох тижнів зломити опір фінської армії та окупувати всю Фінляндію. Так почалася одна з найганебніших війн в історії XX сторіччя. Цікаво, що всю вищевикладену інформацію можна отримати з відкритих джерел — радянських центральних газет листопада-грудня 1939 року. Але ніколи потім у жодному радянському джерелі не зустрічалися згадки про «робітничо-селянський уряд», на допомогу якому вирушили радянські визволителі. Героїчний, всенародний, самовідданий опір, який вчинила самозваним «визволителям» малесенька нація, зробив цю пропагандистську версію абсолютно неприйнятною. Проте ще й зараз, через два десятиріччя після падіння комуністичної влади, російські історики в один голос стверджують, що «причиною виникнення радянсько-фінської війни стала непоступлива позиція Гельсінкі, який не враховував побажання радянської сторони про територіальні придбання на Карельському півострові і деяких островах Фінської затоки». Про справжню причину війни — бажання фінів захистити свою свободу і незалежність, саме існування своєї держави від грубої і неспровокованої агресії — навіть не згадується.
З радянського боку, за нинішніми оцінками Москви, у війні брали участь близько 1 млн військовослужбовців. За деякими західними даними, їх було до 1,5 млн. Маршал Карл Маннергейм мав набагато менші сили. Радянське угруповання, зосереджене перед початком війни на кордоні Фінляндії, переважало її збройні сили за особовим складом в 1,6 раза, за кількістю гармат і мінометів — у 5,4, літаків — у 9,1, танків — у 88 (!) разів! Фінам вдалося виставити проти агресора 265 тисяч бійців. Лише 38 тисяч із них були кадровими військовими. Багато мобілізованих не мали навіть військової форми — лише військова пряжка на «домашньому» ремені та кокарда на цивільній шапці. Радянські «визволителі», взявши в полон такого ополченця, розстрілювали його як «бандита». Погано озброєна фінська армія відчувала брак боєприпасів: запас патронів — лише на два з половиною місяці боїв, артилерійських снарядів і мін — на один місяць.
І попри це війська генерала Маннергейма всю зиму чинили героїчний опір величезній радянській військовій машині. Лише в битві під Суомуссалве у грудні 1939 — січні 1940 років було практично повністю знищено 163-тю і 44-ту піхотні радянські дивізії. Як підсумок, радянські війська втратили під Суомуссалве понад 27 тисяч чоловік убитими і замерзлими, а втрати фінів склали лише 900 чоловік. Сталін, який перебував у стані певної ейфорії після переможної прогулянки радянських військ Західною Україною і Білоруссю за кілька місяців перед цим і після нищівної поразки, завданої японцям на Халхін-Голі, немовби потрапив під холодний душ. 7 січня 1940 року було створено Північний фронт, на Карельський перешийок безкінечним потоком гнали війська і техніку. Врешті величезна чисельна і технічна перевага радянських військ принесла свої результати — через три з половиною місяці запеклих боїв усі смуги «лінії Маннергейма» в західній її частині було прорвано, і 13 березня радянські війська взяли місто Віїпурі (яке відтоді перетворилося на «русский город Виборг»). Шлях на Гельсінкі було відкрито. І все ж Сталін згодився з проханням фінського уряду про припинення бойових дій, і ще 12 березня (за день до взяття Віїпурі) було підписано фактично без обговорення, «не читаючи», радянсько-фінський мирний договір. За ним Фінляндія втрачала весь Карельський перешийок та узбережжя Ладозького озера, деякі райони в Карелії та на Півночі, віддавала-таки СРСР в оренду півострів Ханко. Здавалось би, Сталін переміг у війні, отримавши більше, аніж він вимагав у листопаді 1939-го. Але чому ж він відмовився від повного завоювання Фінляндії?