Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Я не це мав на увазі.
— Про це теж варто поговорити. Коли вже мова зайшла про смерть і страхування, вислухай мій звіт.
— Що ти пам'ятаєш про нього? Ось про що я хочу тебе спитати. Я був ще дитиною, мені здається, я його зовсім не знав; просто був хтось, хто приходив додому поїсти і відпочити. Він і досі сниться мені, але я не можу чітко уявити його обличчя. А тобі було тоді двадцять років...
— Його обличчя,— сказав Генрі.— Це було обличчя чесної, трохи грубої людини, яка ніколи не думала про себе. Це обличчя не пасувало до нашої епохи. Обов'язок і честь — ось про що свідчили його прості риси. — Я збагнув, що брат глузував і з себе, і з пам'яті батька. — І він дав мені мудру пораду,— вів далі Генрі, майже тверезий у цю хвилину,— яка також більше пасує до іншої епохи. Він сказав: «Одружуйся раніше, хлопчику». Ти ж знаєш, він завжди читав біблію і примушував нас ходити в церкву. «Краще одружитися, ніж горіти в пеклі», напучував мене батько. Я рано одружився. У мене особисті рахунки з добрим старим батьком; страхуйся, не страхуйся, а горіти краще.
— Заради бога, перестань говорити про страхування.
— Як скажеш, хлопчику. Це ж твій обід. Адже це твій обід, я не помилився?
— Звичайно.
— Забудь про татка. Він мертвий. Забудь про матусю. Вона мертва. Вони працювали, не складаючи рук, день і ніч проводили в турботах, отримували державну платню, виховували синів, один з яких працює диктором на радіо десь у Сан-Дієго, другий — скрантонський бухгалтер-п'яниця, який, не складаючи рук, виховує своїх дітей, котрі в свою чергу, не складаючи рук, будуть виховувати своїх дітей. Я кажу це тому, що в батька все-таки була своя релігія. Тепер Клара має свою яхту. Берт — своїх хлопчиків. У мене є моя пляшка,— він дурнувато посміхнувся.— А що є в тебе, брате?
— Поки що не знаю,— відказав я.
— Ти поки що не знаєш? — Генрі трохи схилив своє виснажене, бліде обличчя і скривився.— Не знаєш у тридцять три роки? Та ти щаслива людина. Перед тобою відкрите майбутнє. А в мене є дещо й крім пляшки. У мене є очі, які вже ні на що не годяться і бачать все гірше і гірше.
— Що?
— Те, що я сказав. Ти коли-небудь чув про сліпого бухгалтера? Через п'ять років я сидітиму на вулиці з голим задом.
— Боже,— проказав я, приголомшений збігом обставин.— Я приземлився з тієї ж причини. У мене погано з очима.
— А я думав, що ти розбив у горах літак або переспав з дружиною шефа.
— Ні. Початкова стадія ретиношизісу. Нічого більше,— гірко сказав я.— Але й цього цілком досить.
— Думаю, жоден з нас ніколи не бачив як слід,— недоречно пожартував Генрі.— Фатальна вада Граймсів.— Він зняв окуляри і витер очі, що почали сльозитися. Сліди від оправи на носі були схожі на невеликі ранки. Без окулярів його очі здавалися порожніми.— Але ти казав, що їдеш до Європи? Може, в тебе є багата жінка, яка опікується тобою?
— Ні.
— Послухайся моєї поради. Знайди собі таку.— Генрі знову надів окуляри. Вони звично сіли на те саме місце.— Ніколи не прикрашай дійсності.— Він знов говорив голосно.— А знаєш, що в мене ще є? Дружина, яка мене зневажає.
— Хенку, що ти таке кажеш? — На фотографії Медж не схожа була на людину, здатну когось зневажати, а за ті кілька разів, що я її бачив, вона видалася мені лагідною жінкою з рівним характером, яка тільки й дбає про добробут свого чоловіка.
— Ти не віриш мені, брате? Але ж ти нічого не знаєш. А я знаю. Вона мене зневажає. І знаєш, чому вона мене зневажає? Тому що за її високими американськими стандартами я — невдаха. Вона не має нової сукні, коли їх дістають її приятельки. Я не можу найняти психіатра для старшої дочки і віддати її в приватну школу, а та боїться, що її коли-небудь згвалтують в перерві між сніданком і уроком фізкультури. Наш будинок уже десять років не ремонтувався. Ми ніяк не можемо розрахуватися за телевізор. Нашій машині уже шість років. І я не зумів стати партнером у фірмі, де працюю. Я тільки рахую чужі гроші. Знаєш, яке заняття найгірше в світі? Рахувати чужі гроші. Я...
— Досить, Хенку, будь ласка.— Я не міг більше зносити цієї зливи ненависті до самого себе за обіднім столом, хоча ніхто, крім мене, цього не чув.
— Ні, дозволь мені договорити,— уперся Генрі.— У мене погані зуби, вона каже, що від них смердить, тому що я не ходжу до зубного лікаря. А я не можу піти до лікаря, бо троє моїх клятих діточок ходять туди щотижня, щоб, коли вони виростуть, бути схожими на кінозірок. А ще вона зневажає мене, бо я вже п'ять років не можу з нею спати.