Нічний черговий

Я відчув, що моє обличчя немов скам'яніло, і швидко нахилив голову. Бренда засміялася.

— Не лякайтесь,— заспокоїла вона мене.— Такого ще не траплялось. І все-таки,— додала Бренда спокійно,— якщо залишитесь у Вашінгтоні ще на одну ніч і скажете, в якому готелі зупинилися, може нам схочеться удвох пропустити по чарці перед сном?

Не можу сказати, що мене це лишило байдужим. Ніч збудила в мені чуттєвість, якій довелося довгенько дрімати. А холодна безособовість запрошення інтригувала. Хоча б своєю новизною. Такі історії траплялися з моїми приятелями, вони розповідали про це, але зі мною — ніколи. Після того, що я вчинив у шістсот другому номері «Св. Августіна», я навряд чи мав моральне право відмовлятись переспати з подругою жінки, яку я теж пізнав тільки попередньої ночі. Нехай усе буде, як є. Але на мені ще висить справа з метрикою.

— Сьогодні вдень я від'їжджаю.

— Дуже шкода,— промовила жінка без будь-якого виразу.

— Та я незабаром повернуся.— Мені спало на думку зігнорувати запрошення Хейла на покер у суботу. Але тут же вирішив, що не годиться порушувати обіцянку і сказав Бренді, що повернуся в неділю.

— Де ви живете?

Я назвав готель.

— Можливо, у неділю я вам зателефоную,— це була напівобіцянка.— Я нічого не маю проти неділі.

«Гроші в банку,— подумав я, виходячи з будинку,— навіть на відстані двохсот п'ятдесяти миль надають людині чарівної сексуальної привабливості».

Намагаючись проаналізувати свій стан того ранку, я прийшов до висновку, що мене можна було б назвати спритним, легконогим, безтурботним, зіпсованим. Це, звичайно, старомодне слово, але саме воно спало мені на думку. А ще мені не давала спокою думка про те, що я в свої тридцять три роки так фатально помилявся стосовно себе. Я пильно вдивлявся в буденні обличчя чоловіків і жінок на вулиці, намагаючись розпізнати, чи були вони коли-небудь на межі злочину.