Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Галька Кривунова теж вийшла з тюрми разом з усіма. Вона просиділа понад два тижні. Вона відбігла осторонь від юрби і роздивлялася. Вона нічого не розуміла. З тюрми звільняли самі австрійці — ті ж таки, що й засадили її туди. Окупанти. Вони били офіцерів і трощили тюрму. Очевидно, і в них революція. Значить, революція вже знову скрізь? Значить, у місті більшовики? Галька кинулася на базар. В місті вона знала тільки базар — сюди раз на тиждень вона приносила крашанки, сир чи масло. Базарна вулиця гуркотіла залізними шторами — крамарі рятували свої крамниці. Галька підбігла до рундука знайомої перекупки саме тоді, як та ладналася тікати додому, підібравши свої кошики.

— Тітонько! — загукала Галька. — А де ж більшовицький ревком? Чи ви не знаєте? Тамечки, мабуть, і мій Івась!..

— Більшовики! — зарепетувала торговка. — Переворот! Гвалт! Калавур! — Вона покинула свої кошики і, накрившися спідницями, щодуху побігла геть.

З усіх будинків вибігали кірасири — це ті, котрі стояли по місту постоєм, — з клуночками й сундучками. Вони були навіть без гвинтівок — на чорта вже та гвинтівка, коли мир, коли свобода, коли кінець війні! Вони бігли мерщій на вокзал — захопити місце в першому ж поїзді. До Австрії, за кордон, додому!..

Натовпи австрійців все йшли та йшли, — вся дивізія, тисячі солдатів висипали раптом на тісні вулички маленького містечка. З казарм підходили ще слабосильні команди, обозники, санітари, етапні компанії. Всі прямували до центру. Всі спішили до ставки. Але ставка була порожня — з вибитими вікнами та зірваними з петель дверима. Тоді натовп посунув на Графську вулицю — до особняків старших офіцерів, до квартири полковника Таймо. Але фон Таймо вже не було дома: він уже зник. З кількома ад'ютантами він сидів у вибалку за містом — на полях зрошення. Тоді натовп побіг до станції, на вокзал: там же був прямий дріт у всі кінці — до Києва, до Одеси, до Будапешта і Відня. Нем Відень! Нем імперія!

Вокзал уже був забитий людьми. Вони мусили розпитатися, довідатися, дізнатися. Бунт? Повстання? Революція? Яка революція? Чия влада тепер у місті? І що трапилося в Німеччині? Австро-Угорщини нема? А Німеччина є? Значить, Антанта перемогла весь світ? А коли ж прибудуть французи й англійці?

Скрізь — по залах, у тунелях, по переходах — вирували мітинги. Угорські, чеські, українські, німецькі, польські, ще якісь. Двунадесять язиків намагалися перекричати одне одного. В третьому класі залізничники браталися з солдатами колишньої окупаційної армії. Люди обіймали одне одного, ляскали по плечах, сміялися, кожний волів обмінятися чим-будь на пам'ять. Цигарниці, махоркові капшучки, каблучки з шрапнельних головок, мундштуки, ножички, олівці, портмоне, блокноти, кокарди передавалися з рук в руки. При тому гукали «ура!». В кутку продавали зайву білизну, ковдри, шинелі, патрони, гвинтівки. На чорта вже ті гвинтівки, коли був уже мир! ІІідср міт'м кріге! Фіналь!

Макар заміняв уже блокнот на пачку мадярок-цигарок, пачку цигарок на кортик з темляком, кортик на запалку, запалку на шматок мила, мило знову на блокнот. Його цілували, і він цілував теж. Його веснянкувате обличчя було бліде. Безперечно ж, була революція. От тільки невідомо, де і яка. Взагалі революція! Очевидно, в самій Німеччині. Тоді — це вже всесвітня революція. Завтра десь у Берліні, а може, й Парижі, утвориться всевітній ревком. І буде всесвітній комунізм! Макар протисся и кінець зали третього класу. Двадцять разів йому вже вдарили по раненій руці, і десять разів він мало не зомлів від раптового сильного болю. Нарешті він видерся на буфетний прилавок і замахав здоровою рукою.