Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

У першій половині VIII ст. у зв’язку з масовою міграцією малоазійських греків із Візантії в період іконоборчеських гонінь, на узбережжі Таврики з’являються декілька десятків нових поселень, на котрих зводяться храми та монастирі. У цей же час широкого розвитку в районах Гірського Криму набуває виробництво будівельної і тарної кераміки. Зараз розкопками і розвідками відкрито понад 25 таких виробничо-гончарних центрів, деякі з них функціонували протягом VIII—X ст.

Упродовж VІII—IX ст. у Тавриці відзначається значне зростання населення. У цей час на Південнобережжі і в Гірському Криму з’являються печерні монастирі, а на крупних поселеннях розгортається храмове будівництво. Приблизно на рубежі IX—X ст. у Східному Криму з’являється нова єпархія, центром якої є місто Фулли.

У VIII—IX ст. із зміцненням влади хозар в Криму та стабілізацією військово-політичної обстановки в регіоні візантійська система оборони перестає функціонувати, тому що візантійці вивели свої гарнізони з фортець, а гірські проходи, напевне, вже не охоронялись хозарами. Захват клісур 787 р. повсталими прихильниками Іоанна Готського й володаря Дороса був короткочасним і невдовзі хозари відновили свій контроль над Гірським Кримом[835]. Імовірно, наприкінці VIII ст. (після придушення повстання Іоанна Готського) хозари починають вводити свої гарнізони в напівзруйновані візантійські фортеці, відновлюють їхні стіни або споруджують заново. Сліди хозарської будівничої діяльності виявлено на Мангупі, Киз-Кермені, в Судаку[836], Алуніті й на інших пам’ятках Криму.

В останній чверті IX ст. у Причорноморських степах з’являються орди печенігів, котрі під тиском гунів рухаються на захід і займають землі Хозарського каганату. Одна гілка печенізьких орд вклинилась між Таврикою і основною територією Хозарії, перервавши зв’язок останньої з візантійськими містами Криму. Це завдало економіці каганату сильного удару[837]. Незважаючи на всі зусилля, що здійснювали хозари для усунення печенігів із захоплених ними територій, останні не тільки змогли зберегти завойовані позиції, але й перейшли далі на захід. За словами Константина Багрянородного, в середині X ст. «Пачинакія (Печеніжія. — В. М.) займає всю землю до Росії, Боспору, Херсонесу, Сарата, Бурата й Тридцяти країв»[838]. Поступово в хозаро-печенізький конфлікт (переслідуючи свої військово-політичні й економічні цілі) втягуються Візантія і Київська Русь.