Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Данило Романович, домовившись про підтримку Києва, почав боротьбу за Галич. Населення його підтримувало й повідомляло про стан речей. У 1230 р. він отримав відомості від мешканців Галича про те, що Судислав, який практично правив землею, пішов на Пониззя, «а королевичъ в Галичи осталъ, а поиди борзе». Князь Данило дійсно «борзо» зібрав військо й за допомогою своїх прибічників оволодів Галичем, захопивши Андрія та Судислава. Розпочалася нова війна з угорцями.
Угорське військо сина Андрія II Бели разом з боярами пішло на Галич. Але за допомогою хана Котяна та малопольського угруповання угорці були розбиті.
Проте 1232 р. король організував новий похід і завдяки серії боярських зрад знов оволодів фортецею Ярослав, а потім й Галичем, примусив віддати йому Белз та Червен. Наступного року королевич Андрій вдерся й до Східної Волині, користуючись новою усобицею між Києвом та Черніговом.
Незважаючи на несприятливі обставини, Данило^знову ж за допомогою міщан оволодів містом, а після семитижневої облоги й дитинцем, де засіли Андрій, угорський воєвода Діонісій та боярин Судислав.
Данило вів активні дипломатичні переговори з Угорщиною та Австрією, домагаючись невтручання у галицькі справи. Вірогідно, він досяг певних успіхів, про що свідчить його участь в урочистій церемонії коронації Бели IV у Секешфехерварі 1235 р.
У цей час погіршились відносини з Мазовією (можливо, через дружні стосунки з Краковом), яка пішла на зближення з рицарськими орденами. Конрад закликав меченосців на чолі з Бруно, які утворили у Добжині так званий Добжинський орден. Конрад подарував їм Дорогочин, хоч це було волинське володіння, а сам намагався захопити 1236 р. Червен. Але звідти він був вибитий Данилом. У березні 1238 р. Данило розгромив у битві рицарів, захопивши у полон і магістра Бруно. Пізніше він організував похід литовських та руських дружин на Мазовію й примусив Конрада відновити союзні відносини.
Отже, зовнішні відносини західних земель Русі напередодні монгольської навали передусім повинні були забезпечувати їх незалежність та оборону від активного тиску Угорщини й Польщі. Це завдання вирішувалося як шляхом дипломатичної активності та гнучкості, так і збройними засобами.
Таким чином, з другої третини XII ст. настав новий етап у міжнародних відносинах Русі. Централізована зовнішня політика все більше поступається зовнішньополітичним зв’язкам окремих земель з різними країнами та їхніми частинами. Політичні контакти здійснюються через взаємовідносини сусідніх князівств — Малопольщі, Мазовії, Галичини, Волині тощо. Нестабільність політичної ситуації в усіх країнах Східної Європи та Візантії призводила до частих змін у проведенні зовнішньої політики. З рубежу XIII ст. вагоме місце у дипломатії Русі, перш за все Галицько-Волинського князівства, посідають боротьба проти іноземної агресії, захист власної землі від територіальних зазіхань з боку безпосередніх сусідів (Угорщини, Польщі), а також католицької експансії.
Глава 3
Таврика в епоху середньовіччя
Географічне положення Криму значною мірою визначало долю народів, що населяли його у різні часи. Із зростанням обсягів міжнародної торгівлі між Сходом і Заходом, що йшла через Чорне море, посилювалась і військово-стратегічна значимість сухопутних та водних комунікацій. Держава, що володіла узбережжям Криму, мала із цього значний економічний і політичний зиск. Тому протягом V—XV ст. в Тавриці постійно зіштовхувалися інтереси припонтійських держав: Візантії, Хозарського каганату, Венеції, Молдови та Османської імперії.
Історію середньовічної Таврики V—XV ст. умовно можна поділити на п’ять основних періодів, кожному з яких притаманна та чи інша політична тенденція, зумовлена розподілом сил у Причорноморському регіоні. Для першого періоду (друга половина V — перша половина VII ст.) характерним було прагнення Візантії закріпитися в гірській і прибережній частинах півострова. У другій половині VII — першій половині X ст. (другий період), у зв’язку з включенням Таврики до складу Хозарського каганату, влада Візантії послаблюється, а з часом стає номінальною. Але вже в другій половині X — першій половині XIII ст. (третій період) над прибережною частиною панує Візантія, а після 1204 р. — Трапезундська імперія. Понад століття (кінець X—XI ст.) східна частина півострова знаходиться під протекторатом Київської Русі. У четвертому періоді (друга половина XIII — перша половина XIV ст.) Таврика знаходилась під військово-політичним контролем Золотої Орди. У той же час у постійному протиборстві йде формування колоній двох торгових республік — Генуї і Венеції. У Криму, як і в усьому басейні Чорного моря, найсильніші позиції змогла завоювати Генуя. П’ятий період — 60-і роки XIV ст. — 70-і роки XV ст. — характеризується послабленням і розвалом Золотої Орди та змінами військово-політичного становища в регіоні. Понад століття тривала боротьба народів Східного Середземномор’я та Причорномор’я з турецькою агресією, яку вони так і не змогли припинити[815].
815
IV та V періоди не розглядаються.