Скляна, олив'яна, дерев'яна
- Автор: Медведева Екатерина Александровна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-016-1
- Переводчик: Наталья Брискина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Скляна, олив'яна, дерев'яна». Краткое содержание книги:
Але якось вона довідується про таємницю свого народження…
Чи врятується принцеса Янтарина?
Відповідь — у романтичній і водночас гостросюжетній повісті Катерини Медведєвої.
Тоді Фін одним махом перескочив через паркан і, галантно вклонившись, назвався й поцілував дівчині руку.
«Який він красень!» — із захватом подумала Марія.
А Фін уже встиг у неї закохатись.
— Приходьте ввечері на міську площу, — запропонував він. — Ви любите танцювати? Сьогодні танці до світанку!
— Якщо відпустять, я неодмінно прийду, — пообіцяла Марія. — А зараз вибачте, мені треба повертатись до будинку: тітонька сваритиметься.
Вона пішла, а Фін кинувся до Фіка, геть забувши про редьку і про сніданок узагалі. Фік саме снідав, і доки він снідав, товариш розписував йому Маріїну красу, не шкодуючи пишних слів та барв.
— Я закохався, — сказав він урешті-решт. — Ти неодмінно мусиш побачити її, Фіку! Підеш зі мною на танці?
Фік одразу погодився: досі Фін не закохувався, тож Фікові кортіло побачити Марію.
Увечері на площі запалили ліхтарі, приїхала діжка з квасом, прийшли музики, і відразу зібралася вся міська молодь. Танці розпочалися. Не танцювали тільки Фін і Фік. Фік — тому що не вмів. А Фін чекав Марію і не хотів танцювати з іншими дівчатами, хоч вони й дивилися на нього, кокетливо усміхаючись.
Марія припізнювалась. Нарешті вона з'явилася разом зі своєю сестрою. Обидві зав'язали біляве волосся ясно-червоними стрічками і вбралися в ошатні сукні.
— Ану, вгадай, яка з них Марія! — сказав Фін другові.
Фікові здалося, що Марія — та, що тримає в руках білий шовковий шалик.
«Якби я був Фіном, я б закохався в неї», — подумав він.
Але дівчина з шаликом байдуже дивилась на Фіна, а от друга, трохи старша, приязно усміхнулась.
— Це моя сестра Доллі, — представила Марія свою супутницю.
— Це мій найкращий друг Фік.
І Фік кивнув дівчатам.
Доллі зацікавлено глянула на нього, а Марія дивилася тільки на Фіна.
— Потанцюємо? — люб'язно запитав Фін.
— Ой, ми так поспішали, що я не маю сили зараз танцювати, — сміючись відповіла Марія. — Я відпочину хвилин десять. А ви, Фіне, потанцюйте поки що з Доллі.
Залунала весела музика, і Фін з Доллі понеслися. Марія спостерігала за ними і мовила до Фіка:
— Фін чудово танцює, чи не так? У парі з ним навіть ягнятко Доллі виглядає граційно!
Фікові стало образливо, що Марія так захоплюється його другом, а йому й слова доброго не скаже.
— Я також танцюю чудово! — заявив він.
Уперше Фік збрехав. На танцювальному майданчику він рухався незграбно, як слон, та йому дуже хотілось обняти Марію і пройтися з нею по колу, викликаючи захват у решти.
— Потанцюємо? — запитав він так само люб'язно, як Фін.
— Гаразд, — усміхнулась Марія і простягнула йому руку.
Глядачі й танцюристи з посмішкою дивилися на дивну пару: товстун Фік і билиночка Марія. Звичайно ж, Фік одразу наступив дівчині на ногу, а тоді примудрився обірвати квіти, пришпилені до подолу сукні. Урешті-решт він незграбно повернувся, зачепив іншу пару, і вони всі разом беркицьнулись.
На площі стояв неймовірний регіт. Люди витирали сльози, хапалися за боки, присідаючи зо сміху. Лише Фік не сміявся.
— Ну що ви, Фіку, усміхніться! — втішала його Марія, регочучи зі свого падіння не менше решти. — Усе вийшло так смішно! Як ми впали! — І вона знову зайшлася сміхом…
— Навіщо ти потягла його танцювати? — дорікнула Доллі, коли вони повернулись додому.
— Не я його, а він мене запросив, — виправдовувалась Марія. — А ти що, закохалася в цього незграбу?
— Він просто високий і міцний, — сказала Доллі і зашарілась.
А Фін і Фік усе ще залишалися на площі.
— Тобі сподобалась моя Марія? — запитав Фін.
— Здається, я також у неї закохався, — відповів Фік несміливо.
— О, тоді ти маєш боротися за своє кохання і всіма силами домогтися взаємності! — жартома вигукнув Фін.
А Фік сприйняв його слова серйозно.
— Зараз я візьму гітару й піду під Маріїні вікна, заспіваю їй серенаду, — сказав Фік і, наспівуючи, пішов собі.
Коли місяць зручно вмостився серед м'яких білих хмарин-пір'їнок і взявся освітлювати місто, Фін знову, як уранці, перестрибнув через паркан і став під балконом, де, як йому здалося, була Маріїна спальня. Він настроїв гітару і заспівав: