Риб’яча кров

— Що ти робиш?

— Ми закриваємо сливи, — промовила я.

— Наплюй, у Голкові грають «Паркани».

Я бачила, що Оліна шаленіла. Вона притупувала правою ногою, і мені навіть здалося, що вона щось випила. Вона не зводила з мене очей, спокусницька посмішка на губах, було зрозуміло, що в неї знову є план. Бігбітна група «Паркан» грала на танцях, а фанати приїздили на них іздалеку.

— У Голкові? Це ж далеко? Як ми туди доїдемо?

— Хозе міг би взяти автівку.

— Оліно, — поглянула я на неї з сумнівом.

— Ти хочеш нидіти ввечері вдома?

— Тато мене не відпустить.

— Якщо поїде й Гонза, він відпустить, як і минулого разу.

Ми йшли одна за одною коридором, Оліна зазирнула на кухню, де на столі і в мийці — скрізь були самі лише банки для консервації. На плиті у великій каструлі грілася вода. Оліна голосно привіталася з мамою.

— Оце врожай! Скільки буде компоту…

— Ну, дещо ми лишаємо на повидло, а дещо Венцові на самогонку, — засміялася мама втомлено.

Оскільки я злякалася, що Оліна почне їй розповідати про танці в Голкові, я підштовхнула її до дверей своєї кімнати.

— Не вдавай, що спиш, — заголосила Оліна з порога.

Гонза повернувся, закліпав на нас обох і знову поклав голову на подушку. Пальцем, прикладеним до губів, я показала Оліні, щоб вона поводилася тихіше, що з Гонзою сьогодні треба обережно. Я підійшла до його ліжка, він повернувся на спину й розплющив очі.

— Гонзику, ти б хотів сьогодні ввечері на танці до Голкова? Хозе взяв би овтівку.

Якийсь час він на мене дивився. Його яскраво-блакитні очі ніби говорили, що він не розуміє.

— Сестро, ти дурепа, — проголосив він і сперся на лікті, — скільки разів я тобі казав, що кажуть автівка, а не овтівка. Ти чуєш різницю? Автівка. Овтівка.

— Так, чую. І що?

— Ні!

Це звучало категорично. Оліна мене штовхнула, щоб я не зупинялася.

— А ти не можеш сказати татові, що нібито з нами поїдеш? А сам міг би побути в дядька…

— Я ж кажу, ні.

— Гонзику, це було б так несправедливо, якщо вже Хозе матиме овтівку.

Гонза якийсь час дивився на мене співчутливо. Оліна трохи заспокоїлася й лише водила очима з мене на брата, слухняно чекаючи на відповідь.

— Ми з Хозе їдемо ввечері геть.

Він знову ліг і натягнув собі на голову покривало. Ми з Оліною вирушили з кімнати.

— Анна нічого не казала про те, що Хозе кудись збирається, — розмірковувала Оліна вголос.

— Я ладна посперечатися, що вони поїдуть на дискотеку до Глибокої, — сказала я й кивнула головою в напрямі кімнати, де Гонза збирався з силами для нічного гуляння.

— Тільки ми будемо киснути вдома, — мурмотіла Оліна.

І ми вже знову стояли в кухні, де мама сиділа край столу й роздивлялася це сливове божевілля. Я набрала в руки вимитих слив і подала їх Оліні.