У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
— Гарний у вас годинник, — сказала я.
— О, він не просто гарний. Він ексклюзивний, єдиний у своєму роді. Якщо хтось спитає про мене, скажіть, що я поїхав додому спати. Про нараду ніхто не має знати. Але я подумав, що вам я можу довіритися.
— Так. Я збережу ваш секрет, — відповіла я.
Ми потисли руки, і він ледь уклонився — так заведено тут, у Капітолії.
— Що ж, Катніс, побачимось улітку на Іграх. Вітаю з заручинами і бажаю успіхів у розмові з матір’ю.
— Так, успіх мені знадобиться, — промовила я.
Плутарх зник, а я пішла блукати натовпом у пошуках
Піти. Доки я шукала, мене раз у раз вітали незнайомці — з заручинами, з перемогою в Іграх, навіть із моїм вибором губної помади. Я щось відповідала, але насправді голова моя була забита думками про Плутарха, який навіщось показав мені свій чудовий ексклюзивний годинник. В цьому було щось дивне. Навіть таємне. Але чому? Можливо, Плутарх боїться, що хтось украде його ідею з пташкою, яка то з’являється на циферблаті годинника, то зникає? Так, він, мабуть, заплатив чималу купу грошей, а тепер не може показати годинник нікому, адже боїться, що хтось зробить дешеву підробку. В Капітолії, звісна річ.
Я знайшла Піту — він милувався цілим столом дивовижно оздоблених тістечок. Пекарі навмисно вийшли з кухні, щоб побалакати з ним про глазур, і цікаво було спостерігати, як вони перебивають один одного, щоб відповісти на Пітині запитання. На його прохання вони зібрали весь асортимент тістечок, щоб Піта міг узяти їх додому в Округ 12, а там без поспіху оцінити роботу пекарів.
— Еффі сказала, що ми повинні сісти у потяг о першій. Не знаєш, котра зараз година? — спитав він, роззирнув-шись довкола.
— Майже полуніч, — відповіла я і пальцями відламала шоколадну квітку з тістечка та згризла її, не переймаючись через гарні манери.
— Час дякувати й прощатися! — проспівала мені на вухо Еффі.
В такі миті я навіть любила цю її пунктуальність, від якої неможливо відкрутитися. Ми забрали Цинну та Порцію, Еффі провела нас поміж важливих персон і простежила, щоб ми з кожним попрощались особисто, а потім підштовхнула до дверей.
— А ми хіба не повинні подякувати президентові Снігоу? — спитав Піта. — Це ж його дім.
— О, він нечастий відвідувач таких вечірок. Занадто зайнятий для цього, — відповіла Еффі.— Я вже все влаштувала. Завтра йому надішлють усі належні подяки й подарунки… Ось ви де! — Еффі помахала двом служникам, які попід руки тримали п’яного Геймітча.
Вулицями Капітолія ми їхали на машині з затемненими вікнами. Позаду їхала ще одна автівка — з підготовчими командами. Святковий натовп на вулицях був такий щільний, що рухались ми дуже повільно. Але Еффі це врахувала, і тому рівно
0 першій ґодині ночі ми сіли в потяг, і він від’їхав од
станції. '
Геймітча вклали в його купе. Цинна замовив собі чаю, і всі ми розсілися навколо столу, на якому Еффі перевіряла розклад і щосекунди нагадувала нам, що Тур
1 досі триває і розслаблятися ще не час.
— Попереду ще Свято врожаю в Окрузі 12. Отже пропоную зараз усім випити чаю — і по ліжках.
Ніхто не сперечався.
Коли я розплющила очі, час був уже пообідній. Моя голова лежала на Пітиній руці. Не пам’ятаю, коли це він уночі прийшов до мене. Я повернулась, намагаючись не потурбувати його, але він уже прокинувся.
— Жодних кошмарів, — промовив він.
— Що? — перепитала я.
— Вночі тобі не снилися кошмари, — відповів Піта.
Справді так. Уперше за довгий час я спокійно проспала всю ніч.
— Утім, мені наснився сон, — мовила я, згадавши, що саме бачила я уві сні.— Я бігла крізь ліс за переспівницею. Довго бігла. Виявилося, що то була Рута. Я зрозуміла, що це вона, коли почула її спів.
— Куди вона тебе привела? — спитав Піта, забираючи волосся з мого чола.
— Не знаю. Місце було незнайоме, — сказала я. — Але почувалась я справді щасливою.
— Уві сні ти й здавалася щасливою, — мовив він.
— Піто, а як так виходить, що я ніколи не відаю, коли кошмар наснився тобі? — спитала я.
— Не знаю. Просто я не кричу і не шарпаюся в ліжку. А прокидаюсь, паралізований жахом, — відповів Піта.
— Ти маєш будити мене, — промовила я, думаючи про те, що сама я перериваю його сон двічі, а то й тричі за ніч. І про те, скільки часу в нього забирає, щоб заспокоїти мене.