У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
Пам’ятаю свій шок, коли я почула Пітине зізнання — перед усім Панемом, — що він мене кохає. Геймітч про це знав, але нічого мені не сказав.
— По-моєму, я також щось розтрощила після того інтерв’ю.
— Тільки вазу, — сказав Піта.
— І твою руку… Але ж у цьому більше немає сенсу, авжеж? У нещирості? — спитала я.
— Немає,— відповів Піта.
Ми стояли на верхній сходинці, чекаючи, поки Геймітч відійде на п’ятнадцять кроків уперед, як звеліла Еффі.
— Той поцілунок із Гейлом справді був єдиним?
Я так здивувалася, що відповіла:
— Авжеж.
З усіх подій сьогоднішнього дня невже саме це питання хвилювало Піту найбільше?
— П’ятнадцять кроків. Тепер і ми ходімо, — сказав він.
Світло засліпило нам очі, і я вдягла на обличчя свою найчарівнішу усмішку.
Ми спустилися сходами — і нас засмоктало. Прийоми, церемонії та подорожі потягом майже не відрізнялися. Щодня одне й те саме. Прокидаємось. Одягаємось. Ідемо крізь натовп, який зібрався нас привітати. Слухаємо промови на нашу честь. Промовляємо у відповідь вдячні слова, але тільки ті, що написали для нас у Капітолії,— більше ніколи нічого від себе не додаємо. Іноді коротка екскурсія: в одному з округів — море, в інших — височезні ліси, потворні фабрики, пшеничні поля, смердючі очисні заводи. Вечірнє вбрання. Вечеря. Потяг.
Під час церемоній ми поводились урочисто й шанобливо, але завжди були разом, завжди трималися за руки. На прийомах ми шаленіли від кохання одне до одного. Ми цілувались, танцювали, повсякчас намагались кудись утекти, щоб побути наодинці. А в потязі жалюгідно мовчали, оцінюючи, чи справили належне враження.
Навіть і без тих кількох слів, які трибути можуть сказати від себе (зайве згадувати, що все, виголошене нами від себе в Окрузі 11, вирізали, перш ніж передача пішла в ефір), в повітрі відчувалося наближення чогось невідворотного — ніби з каструлі, що кипить на великому вогні, от-от поллється через край. Але не всюди. Іноді зігнані на майдан люди видавалися стадами втомленої худоби — так зазвичай тримались і жителі Округу 12 під час відвідин переможців. Але в інших округах, особливо Округах 8, 4 і 3, на обличчях людей читалося справжнє піднесення від самого погляду на нас, а за цим піднесенням ховалася лють. Коли вони скандували моє ім’я, це було більше схоже на мстиві крики, ніж на вітання. Коли ж миротворці починали заспокоювати юрмище, люди, замість відступити, тиснули на миротворців. І я знала, що цього мені не змінити. Гра в кохання, навіть дуже достовірна, не стишить хвилю, яку я здійняла. Якщо моя витівка з ягодами була хвилинним потьмаренням, то люди на майданах згодні на таке потьмарення.
Цинні довелося вшивати мої сукні в талії. Підготовча команда втомилася замальовувати сині кола в мене під очима. Еффі запихала мене снодійним, але воно не допомагало. Я провалювалась у сон — і прокидалась від кошмарів, частіших і страшніших. Піта, який уночі здебільшого тинявся потягом, чув мої зойки, коли я силкувалась випірнути з туманного дурману ліків, що тільки подовжували кошмари. Він будив мене і намагався заспокоїти. Потім залізав до мене на ліжко, пригортав і чекав, доки я знову засну. Отож я відмовилась від снодійного. Але щоночі знов і знов просила Піту посидіти зі мною. Ми боролися з темрявою разом, як там, на арені, обійнявшись, захищаючись від небезпек, які чигають на нас щомиті. Між нами нічого не було, але проведені разом ночі швидко стали приводом для пліток у потязі.
Коли Еффі розповіла мені про плітки, я подумала: «От і добре. Може, ця чутка й до президента Снігоу докотиться». Я сказала їй, що ми спробуємо бути обачнішими, але ми і не думали цього робити.
Відвідини Округів 2 й 1 були особливо жахливими. Катон і Клівія, трибути Округу 2, обоє мали шанс повернутись додому, якби не ми з Пітою. Я особисто вбила і дівчину — Глорію — і хлопця з Округу 1. Хоч я и уникала дивитись на його родину, я дізналася, що його звали Мармур. Чому я не запам’ятала його імені раніше? Думаю, перед Іграми не звернула на нього уваги, а після — вже й не хотіла знати.
Коли ми нарешті дісталися Капітолія, всі були вже страшенно втомлені. Ми раз у раз мали виступати перед захопленим натовпом. Тут, серед привілейованої публіки, серед людей, чиї імена ніколи не вписувалися в картки на Жнивах, чиї діти ніколи не помруть через вигадані злочини, скоєні кілька поколінь тому, — серед цих людей не було й натяку на бунт. У Капітолії нам не потрібно було нікого переконувати, що ми закохані, але ще залишалася слабка надія довести це тим, хто сприйняв усе по-своєму в округах. Але хай що ми робили, все здавалося занадто мізерним і запізнілим.