У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
Та справжній фурор вечора викликала їжа. Вздовж стін стояли столи, заставлені делікатесними наїдками. То було здійснення найзаповітніших мрій. Цілі смажені корови, свині, кози, гуси крутились на рожнах. Величезні тарелі з дичиною, фаршированою фруктами й горіхами. Морепродукти плавали в соусах і просилися, щоб їх занурили в ароматні приправи. Незчисленні хліби, сири, овочі, солодощі, водоспади вина та ріки міцного алкоголю, над яким здіймалися язики полум’я.
Мій апетит повернувся разом із бажанням боротися. Після тижнів, коли я почувалася занадто знервованою, щоб їсти, я відчула, що вельми зголодніла.
— Я скуштую все, що тут є,— сказала я Піті.
Я бачила: з виразу мого обличчя він намагається зрозуміти, що в мені змінилось. Оскільки йому невтямки, що президент Снігоу вважає: я провалила завдання, Піта міг припустити, ніби я гадаю, що ми досягли мети. А можливо навіть, що я справді щаслива через наші заручини. Очі видавали його збентеженість, але він швидко опанував себе, адже ми повсякчас були під прицілами камер.
— Дай собі на стримання, — відповів він.
— Гаразд, один шматочок кожної страви, — погодилась я.
Та моє рішення вже біля першого столу з двадцятьма чи близько того різноманітними супами мало не зазнало поразки, коли я скуштувала вершково-гарбузового супу, посиланого посіченими горіхами та крихітним чорним насінням.
— Таке можна їсти весь вечір! — вигукнула я.
Та я стрималась. А натомість накинулася на прозорий зеленкуватий бульйон, що пахнув весною, а потім віддалась у владу пінистому рожевому супу з малиною.
Обличчя з’являлись і щезали, хтось знайомився, хтось фотографував, хтось цілував у щоку. Безсумнівно, моя брошка з переспівницею стала сенсацією у світі моди, адже кількоро людей підходили до мене, щоб показати власні прикраси. Мій птах був зображений на пряжках, вишитий на шовкових лацканах і навіть витатуйований на інтимних місцях. Кожен хотів носити відзнаку переможця. Я могла лише уявити, як це дратувало президента Снігоу. Але що він міг із цим удіяти? Тут, у Капітолії, Ігри мали справжній успіх, для мешканців столиці отруйні ягоди були просто символом відчайдушної дівочої спроби зберегти кохання.
Ми з Пітою не докладали жодних зусиль, щоб знайти товариство, і при цьому були в центрі уваги. На цій вечірці нас ніхто не міг оминути. Я щосили вдавала зацікавленість, але насправді мала нульовий інтерес до мешканців Капітолія. Вони лише заважали мені зосередитися на їжі.
Кожен стіл дарував нові спокуси, і навіть із моїм обмеженим режимом куштування по одному шматочку з кожної страви шлунок швидко переповнився. Я підхопила маленьку смажену птицю, застромила в неї зуби — і по язиіц полився апельсиновий соус. Смакота. Але решту я примусила доїсти Піту, бо хотіла продовжити дегустацію, а ідея викинути їжу, як робили всі, здавалась мені огидною. Обійшовши з десяток столів, я страшенно об’їлася, і це ми скуштували лише якусь крихітну частку страв.
Аж тут до нас підійшла моя підготовча команда. Вони вже не трималися на ногах від спожитого алкоголю й від захвату: вони-бо запрошені на таку велику подію!
— Чому ти не їси? — здивувалась Октавія.
— Я їла. Та більше не вміщається, — відповіла я.
Всі засміялись, наче кумеднішого жарту вони в житті чули.
— Таке нікого не зупинить! — промовив Флавій.
І вони повели нас до столу, на якому стояли маленькі келихи, наповнені прозорою рідиною.
— Попийте оце!
Піта взяв один із келихів і хотів був зробити ковток, але його зупинили.
— Не тут! — вигукнула Октавія.
— Це слід пити отам, — пояснила Вінія та вказала на двері, що вели до туалету. — Бо забрудниш підлогу.
Піта знову подивився на келих, а потім покрутив його в руках.
— Хочеш сказати, що від цього мене знудить?
Трійця знову істерично розреготалася.
— Звісно, а потім зможеш продовжувати їсти, — пояснила Октавія. — Я вже двічі там побувала. Всі це роблять, а як іще розважитися на бенкеті?
Я втратила мову — просто витріщилась на маленькі келишки. Піта поставив свій назад так обережно, що можна було подумати, це вибухівка.
— Катніс, ходімо потанцюємо.
Музика лилася з хмар, а Піта вів мене подалі від підготовчої команди, подалі від столів — на танцмайданчик. Удома ми танцювали лише кілька танців — під скрипку та флейту; вони вимагають багато простору. Але Еффі показала нам, як зараз модно танцювати в Капітолії. Музика була повільна й заколислива, Піта пригорнув мене, і ми попливли по колу, майже не переступаючи ногами. Такий танець можна танцювати на тарілці. Довший час ми мовчали. Нарешті Піта напруженим голосом заговооив.