Знахідка у бібліотеці
- Автор: Кристи Агата
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Знахідка у бібліотеці». Краткое содержание книги:
— Розумію, розумію. І тому на початку нашої розмови ви назвали Доллі Бентрі «бідолашною»?
— Авжеж. Вона й досі не знає, чим усе це загрожує. А я знаю, бо в мене більший досвід. Бачте, сер Генрі, мені здається, цей злочин, може, так і не розкриють. Як убивства на Брайтонській дорозі. А коли так, то для подружжя Бентрі це обернеться катастрофою. Полковник Бентрі, як і більшість військових у відставці, справді дуже вразливий. Він чутливо реагує на громадську думку. Якийсь час він нічого не помічатиме, а потім до нього дійде. Десь неувага, там образа, хтось не прийме запрошення й вибачиться, що не прийшов, і потроху він почне здогадуватись, замкнеться в собі, стане зацькованим і нещасним.
— Міс Марпл, я б хотів переконатися, чи правильно вас зрозумів. Ви так вважаєте через те, що дівчину знайшли в нього вдома і люди думатимуть, ніби він до цього причетний?
— Ну, звісно! Та люди вже так і кажуть, я певна. І говоритимуть про це дедалі більше. Демонстративно нехтуватимуть ними й уникатимуть їх. Ось чому треба знати правду. Ось чому я й приїхала сюди з місіс Бентрі. Відкрите звинувачення — то одне; йому, солдатові, неважко було б його пережити. Він обурився б, але мав би змогу постояти за себе. А от суди та пересуди його доконають — доконають їх обох. Отже, сер Генрі, самі бачите: нам треба знати правду.
— Як ви гадаєте, чому труп опинився в його бібліотеці? — спитав сер Генрі. — Має ж бути хоч якесь пояснення цьому. Якийсь зв’язок.
— О, звичайно!
— Востаннє дівчину бачили тут за двадцять хвилин до одинадцятої. А опівночі, згідно з медичною експертизою, вона була вже мертва. До Госсінгтона звідси миль двадцять. Шістнадцять миль з двадцяти дорога непогана — до того місця, де з’їжджаєш на путівець. Доброю машиною це хвилин тридцять їзди. Власне, будь-яка машина подолає цей шлях за тридцять п’ять хвилин. Але я не розумію, нащо треба було вбивати дівчину тут і везти тіло до Госсінгтона чи везти її до Госсінггона й там душити.
— І не зрозумієте, бо нічого такого не було.
— Ви хочете сказати, що її задушили в машині, а потім підкинули в перший-ліпший будинок по дорозі?
— Я так не думаю. Мені здається, це був дуже ретельно підготовлений план. Але він просто не вдався. Сер Генрі втупився в неї.
— Чому не вдався?
Міс Марпл вибачливо відповіла:
— Такі дивні випадки трапляються, правда ж? Щодо цього плану, то не вдався він через те, що людина куди чутливіша й вразливіша, ніж про неї гадають. Звучить безглуздо, еге ж? Але саме в це я вірю і… — Вона замовкла. — А ось і місіс Бентрі!
12
Подруга міс Марпл була з Аделаїдою Джефферсон. Місіс Бентрі зупинилась перед сером Генрі й вигукнула:
— Ви?!
— Я, власною персоною. — Він тепло стис їй обидві руки. — Ви не уявляєте, як мені прикро за те, що сталося, місіс Бі!
— Не називайте мене місіс Бі, — мимохідь кинула місіс Бентрі. — Артура тут немає. Він сприйняв усе це дуже близько до серця. Ми з міс Марпл приїхали сюди розслідувати справу. Ви знайомі з місіс Джефферсон?
— Так, звичайно.
Сер Генрі потис руку Аделаїді Джефферсон, і та запитала:
— Ви вже бачили мого тестя?
— Так, бачив.
— Я дуже рада. Ми так боїмося за нього! Це був страшний удар.
— Ходімо на терасу. Вип’ємо чогось і поговоримо про справу, — запропонувала місіс Бентрі.
Всі четверо вийшли з вітальні і приєдналися до Марка Гаскелла, що самотньо сидів у віддаленому кутку тераси. Перемовилися про те, про се, і, коли подали напої, місіс Бентрі з притаманною їй енергією відразу ж завела мову про вбивство.
— А чом би нам не поговорити про злочин, га? — запитала вона. — Всі ми тут друзі, крім міс Марпл, а вона вже знає про все, що сталось, і хоче нам допомогти.
Марк Гаскелл трохи здивовано подивився на міс Марпл і недовірливо спитав:
— Ви… пишете детективи? — Він знав, що детективні оповідання пише багато хто — навіть такі люди, про яких і не подумаєш. А міс Марпл у своєму старомодному вбранні саме на таку людину й скидалася.
— О ні! Куди мені братися.
— Вона просто чудо! — вихопилось у місіс Бентрі. — Я не можу зараз пояснити, але вона… А тепер, Едді, розказуйте все-все. Яка вона була, та дівчина?
— Ну… — Аделаїда Джефферсон загнулася, глянула на Марка й усміхнулась. — Ну, ти вже геть відвертий.
— Вона вам подобалася?
— Ні, звісно, не подобалась.
— А якою вона була? — звернулася місіс Бентрі до Марка Гаскелла.
— Звичайнісінька. З тих, що копають золото просто під вікнами в садку, — непоспіхом відповів Марк. — Рубі знала, що робить. Вона міцно встромила свого гарпуна у Джеффа.
Марк і Аделаїда називали Конвея Джеффом. «Необачний ти чоловік. Не слід так відверто», — міркував сер Генрі, несхвальне дивлячись на Марка. Він завжди трохи недолюблював цього Гаскелла. З вигляду приємний, але ненадійний — багато говорить, часом просто хвалько. На такого покластися не можна.