Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
На вино «Шампанське».
Так живи і радуйся,
Як ведмідь росою,
Тільки вже, красунечко,
Більше не зі мною.
8.6.1959 р.
ЗАПОВІТ ЖОНАТОГО
Де жалість є – нема любові.
Й жаліть не варто взагалі,
Адже ці фрази побутові
Відомі в кожному селі.
А ми, буває, своїй волі
Йдемо, як є – наперекір,
Сміємось в очі рідній долі,
Потім самі смішні без мір.
І плачемо: – О, Боже, де ти?
Чи чуєш нас? Нащо карать?
Навіщо нам такі дуети,
Де в серці, мов коти кричать?
О, не женіться без любові!
Краще байстря, дівки, родіть,
А ви, орли, на добрім слові,
Хто попадеться, тих й – любіть!
8.7.1959 р.
А КАЗКА З НЕБА ВСЕ ЛЕТІЛА...
Ішла зима, біліли луки,
Летіло листя із дерев,
І під морозні білі звуки
Здійнявсь над лісом дикий рев.
Всіх, як могла, зима «зігріла»
Під вальс п’яніючих вітрів,
А потім на берізку всілась,
Що визирала з-за дубків.
Я підійшов, вона тремтіла,
Ну геть зовсім, немов жива,
А з неба казочка летіла
Як зорепад що в нас, в – жнива.
20.11.1958 р.
ЖИВА КАЗКА
Ти спала так ніжно,
І чомусь тремтіла,
Я довго дивився
Й всю ніч милувавсь,
Аж поки злегенька
Торкнувсь твого тіла,
І сам твоїм настроєм
Враз перейнявсь.
Воно таке звабливе,
Ніжне, кохане,
Пропахле коханням,
Пропахле життям,
Й чим більше на тебе
В ту ніч я дивився,
Тим більше відмовить
Не міг почуттям.
27.7.1959 р.
ЩОБ НАБРАТИСЬ МУДРОЩІВ
Щоб набратись мудрості,
Я забувсь про зручності,
А тому обрав я Ліру
І пішов на труднощі.
27.1.2012 р.
ДОГОДИЛА…
Якось п’яний чоловік
Повернувсь до хати,
Жінку з печі ізволік
Й став її страхати
– Ах, собача ти душа,
Лізь під стіл і нявкай.
Жінка лізе, догоджа,
А тепер там гавкай!
А як гавкнула вона,
Він її як дзизне.
– Що? Й своїх не впізнаєш,
Порося капризне?
19.2.1959 р.
ЛЮБЛЮ ЛЮДЕЙ
Я люблю людей правдивих,
Бо як їх стрічаю я,
То душа моя, як диво,
Як і вся моя рідня.
Я люблю людей відвертих,
Щоб, як кажуть, пить так пить,
І, якщо в житті прийдеться –
Було з ким поговорить.
Я люблю людей сміливих,
Що вже там і говорить!
Бо хіба із боягузом
Хто осмілиться дружить?
Я люблю людей чарівних,
Що й очей не відірвать,
Й щоб, коли до вас прийде вже,
То було за що і взять.
Я люблю там, де тополі,
І гуркочуть трактори,
Слухать, як співає поле,
І шепочуть явори.
Світ чудовий! Все в природі,
Все для нас – людей дано,
Але де оте, що кажуть?
Хто нам скаже, де воно?
11.5.1960 р.
ПРОКИНСЬ, КОХАНА
Літа проходять, юність в’яне,
А ти ще й досі, як дитя,
Якщо хтось бубликом поманить –
Стаєш, неначе не своя.
А час іде, літа не ждуть,
І вже ніколи не вернуться,
Хіба десь вітром прогудуть,
І десь у полі розминуться.
Ось вже і осінь над полями,
То тут вона іде, то – там,
Отож, прокинсь, моя кохана,
І дай фантазію літам!
10.10.1960 р.
ЛЮБЛЮ, ЯК ВІВОЛГА СПІВАЄ
Люблю, як віволги співають,
І вишні сяють у садку,
Коли дівчата дозрівають
І нам несуть свою красу.
Дивлюсь, які вони щасливі,
Як появляються соски,
Які в них посмішки вродливі,
Що видно ледь не до Москви.
Люблю, як в них очата грають,
І нас заманюють туди,
Де найцінніший скарб ховають,
Та так, щоб ми його – знайшли.
Люблю, як Місяць пильно стежить,
І в серці музика гуде,
І нам показує ту стежку,
Яка до дівчинки веде.
25.10.1960 р.
НЕ ТРЕБА ПЛАКАТЬ!
Треба сміятись і кохатись,
І треба діло своє знать,
А тих, хто буде заважати,
Всіх посилать… Куди? – Сказать?..
13.5.1961 р.
РОЗПОВІДЬ ПРО ЮНІСТЬ
Луковській В.П.
Ні! – Не запевняю, що тебе кохаю,
Та не мав до тебе я ніколи зла,
Днем ходжу, гуляю і тепла шукаю,
Того, що мені ти, люба, не дала.
Я не знаю, мила, що зі мною сталось?
Чом розхвилювалась так моя душа,
Чом тривожне серце, розум, навіть воля,
І чому так дишеться, ніби в комишах?