Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
І всім їм хочеться служить.
6.12.1966 р.
ЧОМУ ВІН П’Є?
Чому він п’яний, чому п’є-ридає?
На нього кожний очі укладає...
– П’яниця підлий! – скаже і не знає,
Що горе п’є, і горе заставляє.
Чи хто спита його, чи приголубить,
Чому він білим світом нудить?
Бо варто вам ото спіткнуться,
Скажуть – живи собі і нудься.
Так кожен думає про того,
Якщо тут мова не про нього.
Тут нічого, щоб зупиниться
І в очі хлопцю подивиться.
І як важливо у ту пору,
Дать руку, як повзе під гору,
І витягнуть із того зла,
В яке система затягла.
Дать хлопцю чарку похмелиться,
Ну скільки можна вже жлобиться?
І щоб не ліз туди, де дяді,
Ходять, як бомби, на параді,
Бо всі вони з одної кухні,
Ото й сміються на всі кутні.
25.6.1957 р.
СОРОК ПЕРШИЙ
Були колись і дівчата,
Були й молодиці,
Одним словом, тільки глянеш –
Просто чарівниці.
Так й прилипнеш, як до меду,
Й що сказать не знаєш,
Бо кохання завірюху
З їх сердець черпаєш.
Було колись в полі косиш
Жито раннім ранком,
І води в її попросиш,
Щоб принесла склянку.
Не відмовить, посміхнеться,
Дасть і хліба й сала,
І сметани й молока,
Й ще спита: – Не мало?
Було колись дівка смажить
У печі ягницю,
Ну, а друга через хату
Скажем, паляницю.
А зберуться всі до гурту,
Та як «вмажуть» шмурдяка,
То у кожної підбори
Вибивають гопака?
Поговорить із тобою,
Аж в очах ясніє,
А як ще і посміхнеться –
Аж душа радіє.
А як пісню заспіває,-
То куди тим з міста?
Що не можеш вже заснути,
А ні зрушить з місця.
А як гляне, ніби душу
Чарами напоїть,
І хоч будь ти тричі хворий,
Рани всі загоїть.
А як кине на вас оком,
Та цяцьки покаже,
То будь ти хоч тричі мертвий –
Біля неї ляжеш.
А коли вона сміється,
Ніби сяють зорі,
Що, здається, в ту хвилину
Шторм почався в морі.
Було колись важко жити,
Важко працювати,
Та зате дівчата вміли
Хлопців шанувати.
Зараз глянеш на ту кралю,
Вже не ті підходи,
Ще й не встигнеш в дім привести
Як у неї роди.
Стегна вивалить з-під міні,
Це все, що та вміє,
Що від того видовиська
Аж в очах рябіє.
Візьмеш дівку, підеш з нею,
Й що робить не знаєш,
І не дасть сказати й слова,
Поки не зіграєш.
І йде пара славна-славна,
Випадок не перший,
Йому сорок, а їй двадцять,
І він – сорок перший.
22.6.1957 р.
ДЕ БАТЬКІВ БАТІГ?
Куди ж я старався, куди ж я спішив?
Мабуть тоді марив, як в місто ступив.
Казав мені батько: – Мій сину, там рай,
Де батьківська хата, де батьківський край.
А я не послухавсь, бо слухать не вмів,
І лише сьогодні це все зрозумів,
Як сам вже став батьком, як став жити сам.
Ні хати, ні двору, день – тут, а день – там.
Від ранку до півдня шукаєш ночліг,
О, де моя мати, де батьків батіг?
Та тільки сьогодні батіг не поможе,
Бо батько старий уже став і негожий.
Отож, з кожним днем більше згадую батька,
І матір стару, що була, як загадка.
8.8.1957 р.
ПАМ’ЯТАЄШ, ВІРА?
Пам’ятаєш, Віра, зоряну ту ніч,
Коли ти стояла, як гаряча піч,
Ти чомусь дивилась десь у далечінь,
Звідки визирала невідома тінь.
Я тебе за плечі щиро обійняв,
І не пам’ятаю, що тоді сказав.
Тут же притулився до твоїх грудей,
І відчув, як серце стало грать в хокей.
Я відчув, що з серцем стало щось не те,
Щось таке незаймане і привабливе.
Губи повні Сонця й ніжної краси,
Що у мене здибились у штанах труси.
Я стояв і думав, як про те сказать,
Щоб тебе під зорями взять поцілувать.
І дивитись в очі, де життєвий сум,
Переплутавсь з вогниками заповітних дум.
Що, як тінь стрибають, і мовчать, мовчать...
Як тобі, кохана, все про це сказать?
Тільки ти калиною, ніби розцвіла,
– В тебе ж є дівчина,– так відповіла.
І вона чарівна, ніжна, молода,
Але, що ж робити, дівчинко моя?
Як тебе кохаю більше, як її.
Всі ті поцілунки ніс одній тобі,
А коли тихенько серед хати став,
І що ти не дома – навіть і не знав.
Підійшов до ліжка – ніби там хтось спить,
Я перехрестився, хай вже Бог простить.
В хаті було темно, ти також прости,