Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
І, мов голубонька в гаю – все дивиться й мовчить.
І вся в зажурі, вся тремтить, а горя – повні сліз,
Яких, мабуть, всіх не вмістить
В простий селянський віз.
Весняне Сонце із-за хмар їй в кучері вплелось,
В грудях вогонь, і біль, і гнів – усе переплелось.
І враз схопилася вона, хотіла утікать,
Навіщо людям цвіт, весна, як нікого кохать?
Кохану хутко я догнав в зеленому гаю,
За плечі білі обійняв я дівчинку свою.
Чому, – не знаю я, чому, – не віриш ти мені?
Поглянь, як хороше в гаю у нашім Ірпені.
6.5.1959 р.
ЗА ДВОМА ПОГОНИШСЯ
Буря пронеслася степовим бураном,
Й серце моє стало, ніби хтось поранив.
Зрозумів я врешті, з трох котру кохаю,
Й до якої ніжність більшу проявляю.
Світять в небі зорі: раз, два, три – багато,
Я на їх дивлюся, як баран на свято.
Ну, а зорі пильно заглядають в очі,
Ніби мені тут же щось сказати хочуть.
І одна з них: – Друже, трьох красунь ти маєш,
За всіма блукатимеш й жодну не спіймаєш,
Та, якщо ти хочеш весело прожити,
То в житті потрібно з трьох одну любити.
То ж, поки не пізно – кинь ти панську звичку
І гукай одну із них у весільну бричку.
Потім вже до іншої повернулась з них
Й почала повчати, як діток малих:
– Ну, а ти, дурнесенька, – й глянула на Язю,–
Не кохай тих хлопчиків, що на кожну лазять,
Бо Жуїр обдурить, і не засміється,
Й хоч би як брикалася, а свого – доб’ється.
9.5.1959 р.
ОБЦВІТАЮТЬ ВИШНІ
Присв’ячую Воровській Стасі
Обцвіли вже вишні, яблуні і сливи,
А чомусь згадав я дівчину з Оливи,
У якої очі, ніби в небі зорі,
Рад які всяк бачить у добрі й в покорі.
Але чорні хмари зорі обступили,
Тільки до дівчини я направив крила.
Бо мене кохати мила завагалась,
Хоч колись кохати вічно присягалась.
Й біля мене днями пурхала й літала,
Поки ще про іншого з «Волгою» не знала.
В мене очі сині, в нього синя «Волга»,
А тому й розмова в нас була недовга.
Мої сині очі вже не до вподоби,
Бо яких же радощів можна ждать від роби?
Та й навіщо справді їй такий потрібен,
Як для неї «Волга» то – її вже рівень.
То ж співай же, кельмо, ти сильніше нині,
Щоб й мої світитись могли очі сині.
Щоб могли світитись, ще й сліпити «Волгу»,
Ту, що з глузду зводить в нас людей надовго.
Обцвітають вишні, яблуні і сливи,
А тому й згадав я дівчину з Оливи.
Вже пройшли і роки, і життя проходить,
А до неї й досі ніжність моя ходить.
Ходить кожен вечір, тільки Сонце ляже.
Що ж мені робити ? – може хто підскаже.
9.5.1959 р.
ГОЛОС І ВРОДА
Ніби по гіпнозу йду на твій я голос,
Він лоскоче душу, як у полі колос,
Він такий приємний, ніби в спеку море,
Що забудеш тут же про біду і горе.
Він такий красивий, чарівний і дужий,
Що й зимою голий побіжиш по лузі.
Через яр і поле, у вогонь, і в воду –
По любов, по щастя, по дівочу вроду.
7.6.1961 р.
БОЛОТЯНА ЛЮБОВ
Ти мене заставила
Думать дні і ночі
Тільки вже по іншому
Про кохані очі.
Бо вони хоч світяться,
Та зовсім не гріють,
Жабою в болоті,
Про болото й мріють.
Тільки я не знаю
Й сам, чого блукаю?
І в болоті й досі
Жабу ту шукаю.
7.6.1959 р.
ЩО МЕНІ РОБИТЬ?
– Ой, порадьте, людоньки,
Що мені робить?
Мене мила кинула,
Як без неї жить?
– Йди,– каже,– до іншої,
Нащо ти мені? –
Як таких красунчиків
Повно в Ірпені.
Я пішов зажурений,
Світ хитавсь в очах,
І, якщо відверто,
Звідкись взявся страх.
Став собі і думаю:
– В чому ж та вина,
І жінок не «пробую»,
І не п’ю вина?
Розповів знайомому,
Ну, а він мені:
– Йди й принось «Шампусік»,
Ром і відбивні.
З того часу й дійсно
Повезло всім трьом:
І вина напилися,
Й став я – мужиком.
24.6.1959 р.
ТИ Ж ПРИСЯГАЛАСЯ
Ти ж бо присягалася,
Що мене кохаєш,
Чому ж, так як вечір,
Іншого шукаєш?
Чому ж, як з роботи
Я прийду додому,
То тебе ніколи
Не знаходжу в ньому?
Ти, мабуть, вважаєш,
Цього хоче небо,
І що бути вірною
Зовсім і не треба.
Й поміняла вірність
На життя на панське,
Почуття сердечні