Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
І коханою назвать.
За її чорняві брови,
За гнучкий дівочий стан,
За приємний тон розмови,
Що приносить ураган.
І, мабуть, чорняві очі –
В темноті не роздививсь,
Цілував би дні і ночі,
Все б життя на їх дививсь.
29.7.1958 р.
ПОМОЖИ ТИ, ТРАВЕНЬ!
Небо – скільки зору без кінця і краю,
Я ж стою над річкою, а чого? – не знаю.
Я дивлюсь на зорі, що над лісом світять,
І на землю променем світло-ніжним мітять.
Може вони хочуть серце моє вкрасти,
А тому і мітять, щоб у ціль попасти?
Може вони хочуть серце застрахати,
Щоб воно не сміло зразу трьох кохати?
Тільки я й понині сам, чому? – не знаю,
Очі карі, сірі й голубі кохаю.
А тому й веселий і сумний, як хмара,
Ну навіщо треба ця безмежна кара?
Поможи ж ти, Травень, зорями над полем,
Як розвіять смуток і розстатись з болем?
Щоб одна по-справжньому зіронька світила,
І на всіх не тратив свій неспокій, мила.
Тільки Травень з поля квітами клянеться,
Що у всіх та ж доля, хто в маю знайдеться.
Я пішов над річкою, а куди? – не знаю.
Ну чому так ніжно й досі трьох кохаю?
Тільки верби голосно на весь гай шепочуть,
Я стою і думаю: що й вони ще хочуть?
Небо скільки зору без кінця і краю,
Я ходжу по березі. А чому? – не знаю.
Річка хвилі кидає, мов грозить грозою.
Зрозумів я, зіроньки, врешті, що зі мною.
І пішов, де зимують білі ведмедиці,
Хай мене скупають в крижаній водиці.
Серце мені кригою щоб вони натерли,
Почуття надмірні зникли, або вмерли.
Тільки серце кригою й трішки не взялося,
Крига вся розтанула, серце – зайнялося.
І горить, й палає, і болить, й щемить.
Так, скажіть, хто знає ?– як надалі жить?
Щоб я міг, нарешті, з трьох одну кохати,
І отій – єдиній щастя дарувати.
7.5.1959 р.
ТРОН І СЛОН
Поки в кріслі Барс сидів,
Трон стояв, хоч і скрипів,
А як Слон туди забрався,
Трон відразу захитався.
18.1.2012 р.
КОЛИ НАБЛИЖАЄТЬСЯ ВЕСНА
Як в гаю проснеться Сонце,
І сріблиться скрізь трава,
Кожен раз в моє віконце
Повертається весна.
І завжди радіє серце,
То замовкне, то кричить,
Бо вона ніби і близько,
Та не надто в дім спішить.
То, як тінь промчить проз мене,
Посміхнеться і мовчить,
То сидить в гаю зеленім
І дерева молодить.
19.9.1958 р.
КОЛИ Я ДУМАЮ ПРО ТЕБЕ
Чому, як я дивлюсь на тебе,
Ніби пливу по морю я,
То я пірнаю, виринаю,
То, ніби знов на хвилях я.
Чому в той час так жити хочу
І слухать вічно солов’я?
Немов знайшов підкову щастя,
Щоб ти завжди була моя.
Чом, як на тебе подивлюся,
То ніби хтось приворожив,
І я тоді – реву і злюся,
Ніби я тільки що ожив.
Чому, чому? – одні питання.
Де на їх відповідь шукать?
А роки йдуть, роки минають,
Й не знаю, де себе дівать?
21.4.1959 р.
ФАНТАЗІЯ ПРО ІРПІНЬ
О, ви не знаєте, є дім
Десь в Ірпені біля базару,
А в тому домі щастя всім,
І хмари димного угару.
О, там зійшлись богині всі –
Красуні вічного кохання,
І хто в той палац попадав –
То міг здійснить любе бажання.
Там ясний Місяць по ночах
Чарує смілих і вродливих,
О, знали б всі ви скільки там
Дівчат веселих і сміливих.
О, ви не знаєте, о ні
Куди іти на вечорниці,
Де хлопці в бутсах, як півні,
Де шелестять в кущах спідниці.
Отож, зберіться і підіть,
Підіть хоч оком подивиться,
І ви побачите тоді,
Чи нам на світі жить годиться.
І я там був. Мед, пиво пив,
Всю ніч до ранку розважався,
Й дививсь, як Місяць в небі плив
І ніби п’яний спотикався.
А на галявці, де паркан,
Гармонь частушки награвала,
І вся краса зібралась там,
І каблучками вибивала.
Я став, аж рота розтулив,
От, де фантазія, де сила!
І цілу ніч там ніжність пив,
Поки душа мене носила.
О, ви! – хто буде в Ірпені –
Заходьте, не минайте,
Заходьте краще на весні,
Й спішіть, часу не гайте.
А я з думками завжди там,
Бо там живуть земні богині.
Колись не вірив чудесам,
Тож, хоч повірте ви віднині.
7.5.1959 р.
Я ПОЧУТТЯ СВОЇ ПУСТИВ
Я почуття свої пустив на самоплив душі,
Чому,– не знаю я, чому? Ще й досі в цій глуші
Зі мною дівчина моя задумливо сидить,