Розбійник Пинтя у Заклятому місті
- Автор: Гаврош Олександр
- Язык: украинский
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Розбійник Пинтя у Заклятому місті». Краткое содержание книги:
Коли ж Пинтя розповів про пригоду на банкеті, чарівний кінь скочив дибки і заіржав:
— Пробила велика година, володарю! Це був Зелений заєць. Ґанджі-баба вже розшукує мене. Тому ми більше не маємо ані зайвої миті. Якщо хочеш кудись летіти, вирушаймо мерщій. Інакше буде запізно.
— Нам потрібно до Кам’яного попа, аби розчаклувати моїх побратимів!
— На жаль, я туди ніколи не літав, — опустив голову Татош.
— То що тепер робити?
— У драконів є мапа всіх земель Закрайсвіття. Вони її зберігають як родинну реліквію. По ній вони орієнтуються в просторі.
— Але ж вони нас зжеруть, як засмажених голуб’ят!
— У тебе є Вогняний батіг-корбач.
Пинтя задумався. Чотири дракони, які живуть на Скляній горі, і він один, хай навіть із вогняним натаєм і на чарівному коні. Все одно перемогти їх буде навряд чи можливо.
— Що ж, — мовив отаман, — двом смертям не бути, а одної — не минути. Я маю для летючих гадів серйозний аргумент.
Він вивів Татоша на порожню площу, по якій гучно зацокотіли копита. Далі скочив у сідло, сягнув рукою у кінське вухо і витягнув звідти Вогняний корбач. Після першого ляскоту, що прозвучав, як грім, Фаралампас випхав носа з торби і заволав:
— Так, пане розбійнику, відвезіть мене додому! Я не маю дяки більше нікуди з вами потикатися! Ви мене приб’єте! Хто жаліє поганих людей, той шкодить добрим!
— Але ти нам потрібен! Тож терпи, брате! Хто терпить, той буде жити! — не погодився Пинтя і ляснув батогом удруге.
Другий удар грому в погожу днину привернув увагу весільних гостей, які вже вирішили, що салютують гармати, і поприлипали до вікон, відчинених просто на майдан перед Ратушею. Коли ж у Татоша виросли дванадцять ніг і він піднявся над бруківкою, це викликало захоплення у городян.
— Татош! — здивовано переглядалися вони. — Це ж кінь самої Ґанджі-баби!
Але за мить настрій юрби змінився:
— Йой, вона нам жорстоко помститься! Що робить цей шалений чужинець? Хай швидше залишає наше місто! Нехай негайно забирається геть! Він знавіснів! Хай ушивається під три чорти! Чому мовчить король? Держава в небезпеці!
Збентежений Урбан III німував, бо не знав, що чинити. Гостинність і людська вдячність за визволення від злих чарів єдиної спадкоємиці боролися в ньому у цю хвилю з турботою за власне місто. Він добре знав, що Ґанджі-баба нікому не пробачить викрадення Татоша. А тут ще якийсь нахаба підніс їм у скриньці гадюку. Це все настрашило короля. Він згадав, що саме так утратив доньку. Тоді невідомий теж подарував принцесі золоту стрілку, що уколола її в палець. Після того Геремія почала чорніти і невдовзі померла.
Аж тут ударили два вистріли зі святкових гармат, що стояли на надбрамній вежі при в’їзді до міста. І кольорове блискуче конфетті пурхнуло в небо, осипаючи вершника на крилатому коні, що вже здійнявся в повітря. Це було, далебі, невимовно казково. Підданці Заклятого міста зачаровано задирали голови догори, повідкривавши роти від незабутнього видовища.
Та Пинтя вже прийняв рішення замість короля, кидаючи черговий виклик долі. Він зробив над майданом прощальне коло і подався напрямки до Скляної гори. Коли це побачили мешканці Заклятого міста, то голосно зойкнули вдруге й почали одразу зачиняти віконниці в Ратуші. Адже зараз тут з’являться розлючені дракони. Цей розбійник явно несповна розуму або бажає лиха їхньому місту.
За польотом Пинті на Татошеві спостерігав ще один типус. Він ховався неподалік за відчиненою віконницею порожнього будиночка із синім дахом.
— Gratias! — мовив він і зняв свого старомодного салатового циліндра, з якого випнулися двоє довгих зелених вух. — Нарешті я тебе знайшов!
З підкладки капелюха він витяг картату хустинку і витер спітніле чоло. У людському костюмі Зеленому зайцю було незручно. Його все тиснуло і натирало.
Пинтя ж прощався поглядом із Заклятим містом, яке згори мало надзвичайно доладний вигляд. Кольорові дахи його будиночків мінилися веселкою. Якби ж то така довершеність панувала і всередині них! Але ж ні, місто жило страхами. Чи заживе воно колись знову безпечним і безтурботним життям? Адже в ньому мешкають такі гарні, працьовиті і щедрі люди!
Однак роздуми отамана перервали хмари, до яких вони наближалися. Скляна гора здіймалася круто вгору під гострим кутом. Вершина її була схована в піднебессі.
Аж тут із хмаровиння кулею вилетів дракон із двома головами. Побачивши неподалік верхівця на коні, він аж перекрутився в повітрі від подиву. Далі зметикував, що здобич сама летить йому до рота, радісно усміхнувся і кинувся за Татошем.
— Дракони маневровіші за мене, — гукнув кінь, повернувши голову до Пинті. — Ми не втечемо! Треба приймати бій!
Тоді розбійник розвернув Татоша, аби зустріти нападника, і коли змій наблизився, шмагонув його Вогняним батогом. Дракон завив від болю й несподіванки, а на його смарагдовому тілі набрякла червона смуга, начебто хтось подряпав його цвяхом. Дві драконячі голови випустили в Пинтю стовп полум’я, і парубійко відчув, як обсмалився його чуб.
— Гей-го, так ми довго не протримаємось, — похитав головою опришок.
Він помітив, що внизу за поєдинком спостерігають мешканці Заклятого міста, які з такої висоти здавалися крихітними кузьками. І хоча вони переполошилися за своє майбуття, проте щиро вболівали за перемогу безстрашного визволителя принцеси Геремії.
Тим часом дракон і Пинтя, кружляючи попід хмарами, вибирали найвигіднішу позицію для наступного нападу. Аж тут згори, наче стріли, шугнули ще три смарагдові масивні тіні. Це були батько, мати і старший брат Шарканя. Вони почули зойк пораненого і прожогом кинулися на поміч. До того ж старші дракони мали по три голови і були значно більші за своїх дітей. Певно, тому, що дракони ростуть довго — до ста років.
Опинившись поміж чотирьох літаючих зміїв, які у будь-який момент могли атакувати його з різних сторін одночасно, Пинтя зрозумів, що поєдинок програно. Він дістав білого щура й почав розмахувати ним, тримаючи за хвіст. Пацюк доп’яв, що відбувається щось дуже лихе, але, на щастя, не бачив ні драконячих зубатих пащек, ні висоти, на якій із ним виробляють складні акробатичні трюки. Інакше одразу вмер би з переляку.
Розділ 21. КАРТА ДРАКОНІВ
Пинтя вирішив викинути білий прапор і дуже сподівався, що змії зрозуміють це неписане правило будь-якої війни, що означало — «здаюся на милість переможця». Оскільки нічого білого, окрім сорочки й ногавиць, на ньому не було, а часу й можливості їх знімати — теж, довелося скористатися військовою хитрістю.
— Що робить цей недоумок? — запитав найстарший дракон, який через поважні літа вже недобачав.
— Розмахує чимось білим, — відказав старший син, шугаючи різко додолу, аби напасти на Татоша знизу.
— Невже він сподівається, що ми братимемо його в полон? — зареготав батько. — Боже мій, як ми вже давно не їли м’яса!
І це була суща правда. Після того, як долина цілком обезлюдніла, а мешканці Заклятого міста поховалися в Ратуші чи повтікали до Шовкової держави, драконам доводилося. сутужно. Ще певний час вони полювали на дрібну звірину, але сили їхні танули з кожним днем. Щодня мати скорочувала родинний раціон — доїдали останні припаси на чорний день. За кілька днів мала настати біда: суцільне спустошення комори. Аж тут сама пожива летіла до їхній рук, та ще й яка: вершник із цілим конем. Цього за ощадливого харчування могло вистачити драконам бодай на тиждень.
— Ти хочеш битися чи миритися? — запитав середній син, на боці якого червонів рубець від Вогняного корбача. Середульший вирізнявся в родині найменшою войовничістю. А може, відіграв свою роль і пекучий, мов полум’я, батіг, про що старші дракони ще не відали.
— Я прийшов до вас із миром, — загукав Пинтя.
Змії очманіли. Бо з такими словами до них ще ніхто
не звертався. Досі від драконів тільки оборонялися. Причому боротьба була не на життя, а на смерть.
— Це якась хитрість, тату! — не повірив старший син, обминаючи Татоша збоку. — Він слабак і хоче викрутитися!
— Неправда, у нього є небезпечна зброя, — показав свій поранений бік середульший. — Вона пече, мов вогонь.