Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Мармелад для колишнього принца, ги-ги-ги!

— Забери це геть з моїх очей! — насупився Едмунд. — Навіщо мені ваша черства скоринка?!

Та Чаклунка кинула на нього красномовний погляд. Нічого доброго цей погляд не провіщав, тож Едмунд вибачився і мовчки заходився смоктати жалюгідну скоринку, бо розгризти її — з огляду на таку її черствість — міг хіба що дуже голодний вовк.

— Звикай задовольнятися тим, що є, бо невідомо, коли ще перепаде тобі бодай сухарик, — усміхнулася Королева.

Едмунд мало не вдавився окрайцем, коли перший гном повернувся і доповів, що сани готові. Чаклунка підвелася і, наказавши Едмундові йти слідом, вийшла з тронної зали. Надворі знов неабияк сніжило, та Королеву, здавалося, це аж ніяк не бентежило, так само як не хвилювало і легке, не за погодою, плаття Едмунда. Вона тільки кивнула йому на сани, але перш ніж вирушити в путь, покликала вірного Могріма. Той похапцем прибіг до неї, крутячи хвостом, наче дворовий пес.

— Візьми з собою найспритнішого і найлютішого з вовків та риссю до Бобрової хатинки! Усіх схопити, загризти, пошматувати, щоб і сліду не лишилося! Якщо вони вже втекли, мерщій до Кам’яного Столу, але так, щоб жодна жива душа не дізналась. Там зачаїтися і чекати на мене. Мені ж доведеться подолати довгу путь на захід, перш ніж я знайду переправу через річку. Може трапитися, що ти наздоженеш втікачів першим, що ж, як вчинити з ними — ти знаєш.

— Слухаю та кор-р-рюся, Кор-р-ролево! — прогарчав вовк і зник у білій імлі. Здалеку донеслося лише відлуння його ходи, важкої, як у коня. Потім пролунало вовче виття, до якого долучилося інше — то на допомогу Могріму поспішав іще один вовк.

Уже за кілька хвилин вони нишпорили по маленькій хатинці біля греблі, намагаючись винюхати, куди поділися мешканці зі своїми гостями — та втікачів і слід прохолов. Страшно навіть уявити, чим могла б обернутися ця ніч для втікачів, якби не негода зі снігом та завірюхою. Вовки неодмінно винюхали б їхній слід ще до того, як вони дісталися печери. А що б трапилося далі — здогадатися неважко. Та Бобер вирахував усе правильно: хуртовина замела все навкруги, тож слідів було не тільки не видко, а так би мовити, і не нюшно.

Тим часом гном клацнув батогом — і сани з Королевою та Едмундом кулею вилетіли з-попід брами та понеслися все далі й далі від замку, у темряву та холоднечу. Що й казати, жахливою видалась та подорож для Едмунда, адже, не забудьмо, що його одежа аж ніяк не була гожа для таких звитяг. За чверть години він спереду скидався на замет. Спочатку він хоча б отрушувався, та потім втомився зчищати з себе сніг і зрозумів, що то марна справа. Сніг налипав на нього швидше, ніж він встигав його скидати. До того ж він знову змок, та вже не до рубця, а до кісток. Та це ще нічого. Яким же нещасним він почувався. Йому навіть закралася страшна підозра, що Королева не поспішає призначати його королем. Тепер усе, що він казав собі, аби переконати себе, що Чаклунка нікому лиха не заподіє, бо вона особа ґречна й добросерда, і що правда на її боці, — здавалося щонайменше повною маячнею. Він віддав би все, аби знову опинитися поруч з рідними та друзями, навіть із Пітером. Та єдине, що залишалося у його становищі, — це спробувати переконати себе в тому, що все, що відбувається з ним, — не що інше, як недобрий сон. І варто лише прокинутися — як усе минеться. Одне тільки лихо: що далі вони їхали, година за годиною, то ясніше ставало: якщо це й справді сон, то дуже, дуже поганий сон. Та подорож затягнулася набагато довше, ніж я тут спробував її описати. Аби описати її докладніше, знадобилося б попсувати не один стос паперу, та й того я не певен, що вистачило б. Ось чому варто зупинитися на тому, що до світанку снігопад нарешті вщух. Світало, а подорожі кінця-краю не було. Вже й день настав, а все було так само. Навколо все завмерло, і тишу порушував лише заколисливий шурхіт полозів та рипіння оленячої упряжі. Пробудив Едмунда голос Чаклунки, що раптом чітко пролунав у навколишній тиші: «А це що таке! Нумо, тпру-у-у!» «Тпру-у-у» вони й зробили. Едмунд одразу підхопився, сподіваючись, що мова йде про сніданок. Причиною зупинки, як виявилось, і справді був сніданок, та про нього Едмунду годі було й мріяти.