Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Щодо зовнішності самого Аслана, то і діти, і Бобри геть розгубилися. Хто ніколи не був у Нарнії, той не зможе уявити, що у світі існують створіння, прекрасні та жахливі водночас. Так, можливо, колись вважали і наші герої, та тепер їм випала нагода позбутися цієї омани раз і назавжди. Бо варто їм було лише глянути на Асланове обличчя, як їх засліпило сяйво його золотавої гриви, а величні, бездонні очі його немов зазирнули їм у душу. Від самого лише його погляду на всіх напали дрижаки.

— Ну, вперед, — прошепотів Бобер Пітерові.

— Ні, — позадкував Пітер. — Спершу ви.

— Ні, ні, сини Адама поперед звірів, — відмагався Бобер.

— Сьюзан, — галантно запропонував Пітер. — Чому б тобі не піти першою? Дами вперед, як то кажуть.

— Ні, йди ти. Ти ж у нас найстарший, — прошепотіла у відповідь Сьюзан.

Звичайно, що довше вони сперечалися, то безглуздішими ставали оті їх суперечки. Нарешті Пітер підкорився, витяг із піхов меча на знак привітання і, кинувши товаришам: «Сміливіше! Зберіться- но!», сміливо попрямував до лева:

— Ми прийшли, Аслане!

— Вітаю тебе, Пітере, сину Адама, — промовив Аслан. — Вітаю і вас, Сьюзан та Люсі, доньки Єви. Вітаю, Бобре і Бобрихо.

Його низький сильний голос наповнив їхні душі спокоєм, а серця — мовчазною радістю, і вони вже не відчували себе незручно, мовчки стоячи поряд з Асланом.

— Проте де ж ваш четвертий? — запитав Аслан.

— Він намагався зрадити їх і перейшов на бік Білої Чаклунки, о, Аслане, — відповів за дітей Бобер.

Несподівано для себе Пітер виступив уперед та додав:

— У цьому є і моя провина. Я сердився на Едмунда і цим спонукав його на цей жалюгідний вчинок.

Аслан нічого не відповів. Він не хотів виправдовувати Пітера чи засуджувати його, а просто стояв і дивився на всіх ясними променистими очима. Та й що було казати?

— Будь ласка, Аслане, — звернулася до нього Люсі, — що нам зробити, аби повернути Едмунда?

— Усе, що можна зробити, — буде зроблено. Та це може виявитися набагато складнішим, аніж ви собі уявляєте, — зауважив він і знову замовк.

А Люсі, спостерігаючи за ним, помітила, що обличчя його було не тільки величним, сильним та спокійним; на ньому ледь помітним серпанком промайнула печаль. Та за мить хмари збігли з нього, лев труснув гривою, плеснув у долоні («Які жахливі в нього пазурі! — промайнула в Люсі думка. — Страшно навіть подумати, що було б, якби він їх не втягував!») і наказав:

— Час готуватися до бенкетування. Німфи джерел, німфи дерев, проведіть наших гостей до шатра й допоможіть їм з усім.

Щойно дівчата пішли, Аслан поклав свою лапу — а хоч він і втягнув пазурі, вона була важелезною — Пітерові на плече та мовив:

— Ходімо, сину Адама, я покажу тобі, який звіддаля замок, де судилося тобі колись посісти на трон.

І Пітер, який ще тримав меча в руці, попрямував за Асланом до східного схилу пагорба. Позаду них заходило сонце. Вся земля, що розляглася під ними, була залита вечірнім світлом — ліси, і гори, і долини, і велична ріка, що зміїлася вдалину сріблястою стрічкою. А далеко-далеко, за багато миль, плескалося море, а над морем — небо, а небом пливли хмаринки, рожеві у променях призахідного сонця. І десь там, майже на краю землі, там, де терени Нарнії змикалися з морем, аж у гирлі ріки, на невисокому пагорбі щось яскраво виблискувало. То й був замок, а виблискували його західні вікна, та Пітеру він видався зіркою, що зійшла з небес до морської затоки.

— Сину людський, — звернувся до нього Аслан, — перед тобою той самий Кейр-Паравель, або, як його інакше називають, замок Чотирьох тронів. На один із них ти й зійдеш законним правителем. Тобі я показав його, бо за правом первородства ти й будеш королем над усіма іншими.

Пітер нічого не встиг відповісти — у навколишній тиші несподівано пролунав незвичний звук. Він чимось нагадував звук мисливського ріжка, та був більш пронизливим та потужним.

— Це ріжок твоєї сестри, — мовив Аслан тихо, немов промуркотів, коли можна так сказати про могутнього лева.

Пітер навіть отетерів від несподіванки. Та побачивши, як лісовий люд кинувся вперед, і помітивши, як Аслан здійняв лапу та наказав: «Усі назад! Дозвольте принцові завоювати собі добре ім’я в бою!», все зрозумів та щодуху кинувся до шатра. Там погляду його відкрилося жахливе видовище.