Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 274 275 276 277 278 279 280 281 282 ... 406
Перейти на страницу:

– Смєло і нагло… – і розстібнув рукою кобуру.

Блиснув бравнінґ. Лад затаїв дихання.

– Война жертв іскупітєльних просіт… – з холодною іронією сказав офіцер, – і, хотя ти мнє нравішся, но…

Лад загомонів.

– Не смійте!

– Убивця!

– А-а-а!

– Смірно! – вигукнув офіцер. – Ви что? Бунтовать?.. – і до конвою: – По бунтовщікам пальба взводом! Взвод!

Павза. Дула гвинтівок грізно вп’ялися у полонених. І раптом обеззброєні люди замовкли.

– Не треба, братство, – вигукнув матрос, – мовчіть…

Ляснув постріл. Змахнувши руками, матрос упав у багно. Його мізок оббризкав офіцерів мундир і, витираючи його носовиком, Знаменський процідив:

– Нізшая раса… Даже умєрєть красіво не умєют.

IV

Загнали у касарні – пакгавзи. Були ці пакгавзи з продірявленими дахами, темні, задушливі. Люди валялися просто на землі – дужі з хворими, мертві з живими. Людей, людей, що оселедців у діжці. Хворих полонених навіть до шпиталів не брали: не було вільних ліжок.

Коли ми увіходили, довелося ступати мало не на голови тим, що лежали. Ніхто на нас не звернув уваги і, лише, хтось з кутка вигукнув:

– Рязанскіє землякі єсть?

Але суворо й насмішкувато прозвучала відповідь:

– Усі ми земляки… у землю всі підемо…

Тоді людина з білявим, довгим волоссям надтріснуто крикнула:

– Не треба… не треба у землю! Мовчіть! Чуєте? Мовчіть, бо й без вас моторошно… чорно… – і заплющивши очи, білявий простогнав: – Ніно… Ніночко… Ніно… згадуй мене… я салдат… і гину по-салдатському… Ні…

Замовчав. Міцно стиснув зуби, і ще більш запалало худорляве лице. Ми зі Стьопкою потрапили у куток. Там лежала мертва людина з синім, запухлим лицем. По губах, залазячи в розтулений рот, лазили мухи.

Двоє полонених богучарців відтягли трохи далі мерця до купки хворих, і ми розмістилися на брудній, захарканій підлозі. Стьопка оглянув касарню і сказав:

– Нічого собі поміщєніє… Краса. Помирати не треба. Але, братішки, плюньмо. Не журіться. Ачей і нині видеремось. У яких лише перепльотах не були?.. Нічого…

Корнієнко, червоноармієць з кінної розвідки, похмуро почухав тім’я:

– Ні, хлопче… Тутечки нам і лабець… Кришка нам у цій ямі…

Дашковський, лежачи горілиць, перев’язував поранену руку й усміхнувся:

– Так, уже й «кришка»? А наші хіба не прийдуть?

– Поки прийдуть – ми десять разів встигнемо здохнути.

– А ніг хіба немає?

Мовчанка.

На вулиці багно, калюжі. Висне нудний вечір. Пливуть незграбно-фантастичними табунами величезні, сірі хмари.

Тоскно.

Тоскно.

Тоскно.

На вокзалі – метушня, брязкіт, свистки паровозів, лайка, іржання коней.

Ешелон за ешелоном ідуть на північ поїзди… Ідуть донці, кубанці, терці, їдуть калмицькі й чеченські орди – туди, на Москву, на Москву, де напружуючи усі сили, відбивається напівзруйноване, червоне військо.

І далі, ще далі – у Сибіру, на Уралі триває жорстока боротьба.

І ось тут, на невеличкій станції, у пакгавзі кілька тисяч людей, завмираючи чекають: хто переможе?

І коли переможуть свої – знову воля, прекрасна, велика воля. А якщо…

Ніби крізь сито пропущений, падає на землю холодний, дрібний дощ.

Осінній дощ.

Що буде? Що буде далі?

– Ноги маємо… – говорить Стьопка, – та, на жаль, трохи поганенькі ноги… Почекаємо поки відпочинуть…

Почекаємо.

V

Кожного дня до нашого приміщення заходила сестра Віра. Була вона з полонених і, як фахівець, правила за сестру у медичному відділі при штабі Н-ського добровільницького корпусу.

Пам’ятаю: худорлява, бліда, ходила тихою ходою, довго сиділа, певніш простоювала навпочіпки біля тяжкохворих. І на обличчі її лежала печать муки, якоїсь надлюдсько важкої безпорадності…

Полонені її дуже любили, особливо після такого вчинку: сестра Віра якраз обходила хворих. У кутку самотній, обшарпаний лежав полонений Зощенко. Вже другий день, як він заслаб на тиф.

Прийшли брати полонених на роботу. На чолі конвою був хорунжий Зотов, завжди п’яна, пиката, з волячою шиєю людина. Величезна людина. Така, що дивлячись на неї, думалось: «для чого це так пожартувала природа? Обтягти це кремезне, міцне тіло офіцерським мундиром, замість того, щоб поставити його вергати каміння, крутити приводи, тягати багатопудові вантажі?..».

1 ... 274 275 276 277 278 279 280 281 282 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)