Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Ізяслав, який спирався на Волинь, у боротьбі за Київ покладався на свої широкі міжнародні зв’язки. Він був пов’язаний родинними зв’язками з феодальними домами Угорщини, Польщі, Чехії. 1149 р. Ізяслав послав послів «въ Угры к зятю своєму королеве и в Ляхы къ свату своєму Болеславу и Мещцѣ (зятю. — Г. І.) и Индриховѣ и к Ческому князю свату своєму Володиславу, прося у нихъ помочи, а быша всѣли на кони сами полкы своими поити къ Киеву»[808].
Особливо близьким союз Ізяслава був з угорським королем Гейзою II (1141—1162), який був одружений з його сестрою Єфросинією. Гейза часто допомагав військами, блокував дії ворожих Ізяславу Галицьких князів. Під 1151 р. літопис описує кінні ігрища, вірогідно, рицарський турнір у Києві на Ярославому дворі, які влаштовували угри — союзники Ізяслава.
Візантія підтримувала галицько-суздальську коаліцію Юрія Довгорукого, оскільки була зацікавлена у галицькій допомозі на Балканах. Юрій підтримував провізантійськи налаштованих митрополита та єпископів. Зайнявши Київ (1153—1157), він здійснив переміщення вищих церковних ієрархів. Новий митрополит Костянтин, що прибув з Константинополя, зібрав новий собор, на якому прокляв Ізяслава та зняв поставлених Климентом церковних ієрархів.
Коли Київ 1159 р. зайняв Ростислав Мстиславич, його союзник (і племінник) Мстислав Ізяславич вимагав повернути на митрополію Климента та вигнати Костянтина. Ростислав, що не хотів відкритої суперечки з Візантією, пішов на компроміс, запросивши звідти нового митрополита. Костянтин «выбегл» з Києва до Чернігова, де і помер того ж року. А 1161 р. повернулося посольство з Константинополя з новим митрополитом Федором.
Оскільки церковний верховний центр знаходився за межами держави, то церковні протиріччя, які, як правило, відбивали політичні суперечки, перетворювалися на зовнішньополітичні проблеми.
Візантія шукала зближення з обома коаліціями на Русі і, як завжди, багато маневрувала, викоростовуючи церковно-політичні переговори, підтримуючи самостійні єпископії. Єпископ Леон зустрів у таборі імператора Мануїла послів різних руських князів: київського Ростислава Мстиславича, чернігівського Святослава Ольговича, переяславського Гліба Юрійовича та суздальського Андрія Боголюбського.
Візантія намагалася задобрити Ростислава. Київський посол Гюрата Семкович, якого було 1164 р. послано до Візантії домовлятися про повернення Климента, по дорозі в Олешші зустрів імператорського посла з новим митрополитом Іоанном. У листі імператор Мануїл просив Ростислава прийняти Іоанна й це прохання підкріпив багатими подарунками («приела цесарь дары многы Ростиславу: оксамиты и паволокы и вся узорочь разно личная»). Імператору потрібна була допомога проти Угорщини та Галича.
Ростислав прийняв митрополита, залишився з Візантією у мирі, але проти Галича та Угорщини практично не виступав. Навпаки, разом з Галичем та Черніговом воював половців, щоб забезпечити охорону руської торгівлі по дніпровському шляху.
Зростання самостійності Галича зумовило зміни на русько-візантійському кордоні на Дунаї, що традиційно був підпорядкований Києву. Тепер Київ (разом з Черніговом) підтримував місцевого князя Івана Берладника, який намагався вивести своє князівство з-під влади Галича. Проте уперта боротьба завершилася виходом Берлада зі складу підвладних Києву земель.
Наступний великий князь київський Мстислав Ізяславич продовжував зберігати мир з Візантією, оберігав торгові шляхи. Церква підтримувала його у боротьбі проти суздальців.
Становище Візантії в останній чверті XII ст. було хитке. Загрози турок-сельджуків та хрестоносців були реальні. Зростала економічна й політична могутність Венеції та Генуї, що витискували економічно Візантію із західних регіонів. На цьому тлі зрозумілим стає зростаюче значення для Візантії допомоги Русі проти половців, болгар чи угрів. Митрополити підштовхували руських князів виступати проти суперників імперії, наприклад Святослава Всеволодовича та Рюрика Ростиславича на похід проти Угорщини. У 1194 р. до Києва прибуло посольство з Візантії сватати онуку Святослава Євфимію Глібівну «за цесаревича», вірогідно Олексія, сина імператора Ісаака Ангела.
808
ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 384.