Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Щойно всі троє зібралися в кімнаті й двері було зачинено, як тісрок, задоволено зітхнувши, умостився на канапі, молодик зупинився навпроти нього, а великий візир став навколішки і, вперши лікті в підлогу, впав долілиць на килим.
Розділ 8
У палаці тісрока
— О батьку мій, відрадо очей моїх! — розпочав молодик, бурмочучи слова дуже швидко та тужливо, буцімто присутність тісрока зовсім не була для нього відрадою. — Хай будуть вічними ваші літа, але що ж скоїли ви зі мною? Якби ж ви дали мені найшвидшу галеру ще на світанку, коли я тільки побачив, що корабель із клятими варварами відплив від наших берегів, я б, певно, уже їх наздогнав. Але ви вмовили мене зачекати та подивитись, чи не відшвартувалися вони лише для того, аби знайти більш вдале місце для стоянки. І тепер увесь день змарновано, а вони втекли — втекли! — і ніяк мені їх не дістати! Сапфір очей моїх, що виявився більмом на оці… — Тут він винагородив королеву Сьюзан чималою кількістю не дуже приємних порівнянь, занадто нечемних для того, щоб їх тут наводити. Бо, як ви вже здогадалися, молодиком тим був принц Рабадаш, а «сапфіром» — Сьюзан Нарнійська.
— Заспокойся, сину мій, — промовив тісрок. — Від’їзд гостей лишає рану, що швидко загоїться в серці розсудливого господаря.
— Але ж я хочу її, — викрикнув принц. — Я повинен мати її. Вмерти мені, якщо вона не належатиме мені — якою б брехливою, пихатою і злою та собача дочка не була! Я не можу спати, втратив смак до їжі, а очі мої засліпила її врода! Я повинен заволодіти королевою варварів!
— Як влучно сказав обдарований поет, — зауважив візир, підводячи обличчя (трохи вже запилене) від килима, — «блаженні холодні хвилі з криниці розуму, що покликані полум’я юнацької любові гасити!»
Слова його тільки ще дужче розпалили принца:
— Собацюро! — вигукнув принц, і стусани, якими він нагородив візира, виявилися не менш влучними за слова поета. — Не смій тут мені цитувати всяких писак! Весь день мене годують сентенціями та віршами, і не в моїх силах їх і далі вислуховувати!
Боюся, цієї миті Аравіс не відчула до візира жодного жалю.
Тісрок, який до того сидів мовчки, занурений у свої думки, нарешті помітив, що коїться, і спокійно зауважив:
— Сину мій, зроби мені ласку, облиш вельмишановного та високодуховного візира: як дорогоцінна коштовність зберігає свою цінність навіть у купі гною, так похилий вік та розважність заслуговують на повагу, хай навіть і в найнікчемнішому з наших підданих. Тож облиш-но цю негідну тебе справу та повідай нам, що маєш ти на думці.
— А маю я на думці ось що, батьку, — перевівши дух, повідав Рабадаш, — повинні ви негайно ж скликати військо своє непереможне, увірватися із ним до Нарнії та спустошити ті землі вогнем та мечем, а згодом приєднати ті варварські землі до імперії вашої безмежної, позбавивши життя Великого короля їхнього та весь рід його, за єдиним винятком: живою ви лишите королеву Сьюзан, бо стане вона моєю дружиною, хоча для початку її й доведеться добряче провчити.
— Зрозумій, о сину мій, — похитав головою тісрок, — що ніякі слова твої не змусять мене піти війною на Нарнію.
— Коли б не були ви моїм батьком, о тісроче, що живе вічно, — заскрипів зубами принц, — я б сказав, що слова ті промовляє боягуз.
— Коли б не був ти моїм сином, о палкий Рабадаше, — відповів на те тісрок, — життя б твоє було швидким, а смерть — аж занадто повільною, коли б промовив ти ті слова.
Його спокійний, незворушний голос змусив кров Аравіс захолонути в жилах.
— Але чому, о батьку мій? — знову спитав принц, цього разу куди шанобливіше. — Чому ми маємо думати двічі, чому повинні зволікати більше, ніж коли ми вішаємо ледачого раба чи віддаємо на поживу собакам стару шкапу? Розмірами Нарнія вчетверо менша за найменші з ваших земель. Якась тисяча списів завоюють її за п’ять тижнів, бо то всього лише брудна пляма на тлі вашої імперії!