Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Із замку дівчата вийшли пішки, а вже за кілька хвилин опинились біля воріт палацу. Авжеж, там чергували вартові, але офіцер знав Лазаралін досить добре, тому лиш скомандував солдатам: «Струнко!» і чемно привітався. Не гаючи часу, подруги прослизнули до зали з чорного мармуру — тут і досі снували придворні, раби та інший люд, проте дівчатам то було тільки на руку — у натовпі їх важче помітити. Вони пройшли до зали з колонами, звідти — до зали зі статуями, а далі повз колонаду проминули величні мідні ковані двері тронної зали. Розкоші навколо важко було б і словами змалювати, хоча дівчата мало що могли розгледіти у тьмяному світлі ліхтарів.

Незабаром вони вийшли до доглянутого саду, що сходинками спадав униз, і спустилися до старого палацу. Сутеніло, вони йшли уздовж коридорів, тьмяно освітлених вмурованими в стіни смолоскипами. Далі коридор роздвоювався, і Лазаралін нерішуче зупинилася, не в змозі вирішити, ліворуч їм іти чи праворуч.

— Чого це ти? Ну ж бо, ходімо! — прошепотіла Аравіс. Серце її шалено калатало, і їй усе марилося, що десь поряд, за рогом, на них може натрапити її батько.

— Ніяк не второпаю… — нерішуче відповіла Лазаралін. — Праворуч нам чи ліворуч… ліворуч, мабуть… Так, я майже певна, що ліворуч. До чого все це весело!

Вони повернули ліворуч та опинились у темному, ледь освітлюваному переході, що невдовзі східцями повів їх униз.

— Усе гаразд, — упевнено промовила Лазаралін. — Я певна, що ми йдемо правильно. Я пам’ятаю ці сходинки.

Раптом попереду засвітився вогник, що швидко наближався, а ще за мить за дальнім рогом показалися тіні двох людей, що задкували переходом, тримаючи в руках довгі свічки. Задки, як відомо, ходити належить лише в присутності королівських осіб. Аравіс ледь стримала зойк, коли Лазаралін несподівано схопила її за руку — коли тебе хапають так несподівано, майже щипають, зазвичай це означає, що людина, яка тебе вхопила, чимось вкрай налякана. Аравіс ледь встигла подумати, що то досить дивно — з чого б Лазаралін було так лякатися тісрока, з яким, за її словами, вони були добрими друзями, але далі замислюватися над тим не було часу. Лазаралін навшпиньках і навпомацки пробиралася вгору сходами і квапила подругу за собою.