Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Нічого смішного! — обурено вигукнула Аравіс. — Усе надзвичайно серйозно. Де ти можеш мене сховати?
— Люба моя, це буде зовсім неважко, — заспокоїла її Лазаралін. — Я візьму тебе додому. Чоловік у від’їзді, і ніхто тебе там не побачить. Пхе! Із затягнутими фіранками зовсім не весело. Я хочу бачити людей. Який був сенс одягати нову сукню, якщо нема перед ким у ній покрасуватися?!
— Сподіваюсь, ніхто не почув, як ти мене гукала… — схвильовано вимовила Аравіс.
— Ні, ні, авжеж ні, люба, — неуважно озвалася Лазаралін. — Але ж ти ще нічого не сказала про мою сукню! Як вона тобі?
— Іще одне… — вела своє Аравіс. — Ти повинна наказати своїм людям ставитися до тих двох коней дуже шанобливо. Хоч це й таємниця, але я мушу тобі розповісти. Ті коні — не просто коні, а розумні нарнійські скакуни!
— Ого! Тільки уявити… — захоплено вигукнула Лазаралін. — Це ж так незвичайно! О, люба, а ти вже бачила чужоземну нарнійську королеву? Вона саме прибула до Ташбаана. Ходять чутки, що принц Рабадаш закоханий у неї до нестями. Останні два тижні тут проходили найдивовижніші вечірки, полювання та всілякі інші веселощі. Хоча, як на мене, не дуже-то вона й вродлива. А ось деякі нарнійські чоловіки і справді чарівні. Позавчора мене запросили на вечірку біля річки, тож я надягла свою…
— Як нам зробити так, аби твої люди не розголосили всім, що в тебе хтось зупинився? Особливо коли цей «хтось» одягнений у ганчір’я, мов жебрак? — знов урвала її Аравіс. — Чутки можуть дійти до мого батька.
— Не переймайся дрібницями, моя розумнице, — заспокоїла її Лазаралін. — Ми швидко знайдемо тобі більш пристойне вбрання. Ось ми і приїхали!
Раби зупинились і опустили паланкін. Розсунувши фіранки, Аравіс зрозуміла, що вони перебувають на внутрішньому подвір’ї палацу, який дуже нагадував той, у якому розмістили Шасту кількома хвилинами раніше, але в іншій частині міста. Лазаралін уже збиралася була проскочити в дім, коли Аравіс несамовитим шепотінням нагадала їй, що та повинна наказати своїм рабам не розпускати плітки щодо дивної гості.
— Ох, вибач, люба, зовсім вилетіло з голови, — трохи розгублено промовила Лазаралін. — Так, ви всі! Ходіть-но сюди. Ти теж, стороже. Сьогодні нікому не дозволено покидати маєток. Якщо когось спіймаю за плітками щодо молодої таркині, накажу спочатку забити до смерті, потім спалити живцем, а після цього ще тримати на хлібі з водою впродовж шести тижнів. Ось.
Потім Лазаралін сказала, що залюбки б послухала історію Аравіс, хоча вигляд у неї був не дуже зацікавлений. Вона взагалі більше полюбляла говорити, ніж слухати. Перш ніж вислухати дівчину, вона наполягла, щоб Аравіс відмокла в розкішній ванній (слава про остраханські ванни линула далеко за межі самого Остраханства), а потім вдягла її в чудове вбрання. Метушня, яку зчинили, обираючи одежу для Аравіс, мало не звела дівчину з розуму. Тепер вона згадала, що Лазаралін завжди була такою: все, що її цікавило, — то одяг, вечірки та плітки. Сама ж Аравіс завжди мала зовсім інші захоплення: лук і стріли, коні й собаки, а також плавання. Ви вже здогадалися, що кожна з них вважала іншу трохи дурнуватою. Але коли вони, поївши (переважно збитих вершків, желе, фруктів та морозива), нарешті сіли відпочити в надзвичайно вишуканій кімнаті з колонами (яка сподобалась би Аравіс значно більше, якби по колонах увесь час не снувала невгамовна ручна мавпа Лазаралін), Лазаралін нарешті запитала її, чому саме вона втекла з дому.
Коли Аравіс закінчила свою розповідь, Лазаралін здивовано запитала:
— Але люба, чому б тобі не вийти за таркаана Ахошту? Усі від нього просто в захваті! Мій чоловік говорить, що він — один із найвидатніших людей в Остраханстві. Його призначили великим візиром, тільки-но помер старий Аксарта. Чи ти цього не знала?
— Байдуже! Мене лише від його вигляду нудить, — рішуче одказала Аравіс.
— Але ж, люба, тільки подумай! Три палаци… і один з них — отой прекрасний палац коло біля в Ілкиині. Безліч перлин (це точно, мені казали!). Цілі ванни ослячого молока. І мене б ти бачила частіше…
— Він може залишити собі перлини та палаци — мене вони зовсім не цікавлять, — знизала плечима Аравіс.
— Ти завжди була трохи дивакуватою, Аравіс, — похитала головою Лазаралін. — Чого тобі ще треба?
Врешті-решт Аравіс вдалося переконати подругу, що вона і справді має на думці те, що каже. Вивести коней через Північну браму, а потім довести їх до долини Гробниць було зовсім нескладно. Нікому й на думку не спало б зупинити гарно вдягненого конюха, що веде двох коней — одного бойового, а іншого — осідланого для пані — вниз до річки, а Лазаралін мала чимало конюхів, яким можна це доручити. Важче було вирішити, що робити самій Аравіс. Вона запропонувала, щоб її понесли в паланкіні з запнутими фіранками, але Лазаралін пояснила їй, що паланкін використовують тільки для пересування в межах міста, тож якщо вона спробує проїхати крізь браму, це, безумовно, збурить зайві запитання.