Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Сказано з розумом та завбачливістю… Але ж як воно має мені зійти з рук у разі, якщо ти зазнаєш поразки?
— Ви скажете, що робив я все без вашого відома, проти вашої волі та позбавлений благословення і штовхнула мене на цей відчайдушний учинок палка любов та юнача нестримність.
— А що, як Великий король вимагатиме, щоб ми відпустили назад оту дикунку, його сестру?
— О мій батьку, будьте певні, що він цього не зробить. Бо, хоч найвродливіша з жінок мені й відмовила, Великий король Пітер — людина розсудлива й кмітлива, і він у жодному разі не відмовиться від такої великої честі та всіх тих переваг, які на нього чекають, якщо він побратається із нашим домом і небіж його, а колись і небіж у других, зійдуть на трон Остраханства.
— Але ж він цього не побачить, якщо я житиму вічно, чого, певен, ти мені бажаєш… — зауважив тісрок, і голос його пролунав навіть стриманіше, аніж завжди.
— До того ж, о мій батьку, відрадо очей моїх, — повів далі принц після нетривалої незграбної мовчанки, — ми напишемо кілька листів, нібито від королеви, у яких говоритиметься, як вона без тями закохалася в мене і як їй не хочеться повертатися до Нарнії. Усім відомо, які мінливі, наче хвилі, бувають жінки. І навіть якщо листи їх не переконають, вони нізащо не наважаться заявитися до Ташбаана, щоб забрати її додому силою.
— О просвітлений візире, — звернувся тісрок до старого, — поділися із нами своєю мудрістю: що скажеш ти на цей химерний задум?
— О тісроче, вічний та несхитний, — відповів Ахошта, — сила батьківської любові незнана для мене, і нерідко чув я про те, що сини в очах своїх батьків є ціннішими за коштовні камені. Тож як смію я вільно виказувати думки свої, якщо вони можуть поставити життя великого принца під загрозу?
— Смієш, у тому не сумнівайся, — наказав йому тісрок. — Бо приховувати думки буває куди як небезпечніше, аніж виказувати їх відкрито.
— Слухаю та корюся, — прокректав жалюгідний старий. — То знай же, о найрозсудливіший тісроче, що, по-перше, загроза для принца не така вже й велика, як може здатися. Боги обділили дикунів розсудливістю, і поезія їхня, на відміну від нашої, не містить добірних апофегм та корисних максим, а натомість оспівує кохання та війну. З огляду на це, ніщо їм не здасться більш шляхетним та гідним захоплення, ніж така божевільна кампанія, як ця, що… Ой! — На слові «божевільна» принц знов дав візирові добрячого стусана.
— Облиш, о мій сину! — спинив принца тісрок. — А ти, шанований візире, у жодному разі не повинен переривати потоку свого красномовства, хоч би як там принц себе не поводив. Ніщо так не личить поважній та благопристойній особі, як здатність непохитно терпіти дрібні незручності.
— Слухаю і корюся, — схилився візир, вигинаючись так, щоб принц більше не міг черевиком дотягнутися до його заду. — На їхній погляд, ніщо інше не буде більш гідним пробачення, якщо не сказати — поваги, ніж така… е-е-е… ризикована спроба, особливо якщо взяти до уваги, що на неї його підштовхнула саме любов до жінки. Тож, навіть якщо принца спіткає невдача і він потрапить їм до рук, вони в жодному разі його не вб’ють. Більш того, є ймовірність, що хоч він і не захопить королеву, побачивши його нескінченну мужність та непереборну силу його почуттів, вона сама віддасть йому своє серце.
— Добре підмічено, старий балакуне, — гмикнув Рабадаш. — Дуже добре, хоч це й спало на думку такій потворі, як ти.
— Похвала від господаря — то солодка музика для вух моїх, — вимовив Ахошта. — До того ж, о тісроче, чиє правління повинно бути і буде вічним, мені здається, що боги усіляко сприятимуть тому, аби Анвард схилився перед принцом. А якщо так — то ми схопимо Нарнію за саме горло.
Він замовк, і запала така довга та непорушна тиша, що дівчата ледве наважувалися дихати. Зрештою, тісрок знов заговорив:
— Іди, сину мій, — згодився він. — І роби так, як сам сказав. Але не чекай від мене ані допомоги, ані підтримки. Я не помщуся за тебе, якщо тебе вб’ють, і не кинуся визволяти, якщо ув’язнять. А якщо, пощастить тобі чи ні, ти проллєш більше нарнійської шляхетної крові, аніж зажадають обставини, і це призведе до війни, то навіки відвернеш ти цим мою прихильність і брат твій посяде твоє місце в Остраханстві. А тепер — іди. Будь спритним, скритним та удачливим! Хай буде у твоєму мечі та списі сила Таша Непереборного та Нездоланного!