Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Смієш, у тому не сумнівайся, — наказав йому тісрок. — Бо приховувати думки буває куди як небезпечніше, аніж виказувати їх відкрито.

— Слухаю та корюся, — прокректав жалюгідний старий. — То знай же, о найрозсудливіший тісроче, що, по-перше, загроза для принца не така вже й велика, як може здатися. Боги обділили дикунів розсудливістю, і поезія їхня, на відміну від нашої, не містить добірних апофегм та корисних максим, а натомість оспівує кохання та війну. З огляду на це, ніщо їм не здасться більш шляхетним та гідним захоплення, ніж така божевільна кампанія, як ця, що… Ой! — На слові «божевільна» принц знов дав візирові добрячого стусана.

— Облиш, о мій сину! — спинив принца тісрок. — А ти, шанований візире, у жодному разі не повинен переривати потоку свого красномовства, хоч би як там принц себе не поводив. Ніщо так не личить поважній та благопристойній особі, як здатність непохитно терпіти дрібні незручності.

— Слухаю і корюся, — схилився візир, вигинаючись так, щоб принц більше не міг черевиком дотягнутися до його заду. — На їхній погляд, ніщо інше не буде більш гідним пробачення, якщо не сказати — поваги, ніж така… е-е-е… ризикована спроба, особливо якщо взяти до уваги, що на неї його підштовхнула саме любов до жінки. Тож, навіть якщо принца спіткає невдача і він потрапить їм до рук, вони в жодному разі його не вб’ють. Більш того, є ймовірність, що хоч він і не захопить королеву, побачивши його нескінченну мужність та непереборну силу його почуттів, вона сама віддасть йому своє серце.

— Добре підмічено, старий балакуне, — гмикнув Рабадаш. — Дуже добре, хоч це й спало на думку такій потворі, як ти.

— Похвала від господаря — то солодка музика для вух моїх, — вимовив Ахошта. — До того ж, о тісроче, чиє правління повинно бути і буде вічним, мені здається, що боги усіляко сприятимуть тому, аби Анвард схилився перед принцом. А якщо так — то ми схопимо Нарнію за саме горло.

Він замовк, і запала така довга та непорушна тиша, що дівчата ледве наважувалися дихати. Зрештою, тісрок знов заговорив:

— Іди, сину мій, — згодився він. — І роби так, як сам сказав. Але не чекай від мене ані допомоги, ані підтримки. Я не помщуся за тебе, якщо тебе вб’ють, і не кинуся визволяти, якщо ув’язнять. А якщо, пощастить тобі чи ні, ти проллєш більше нарнійської шляхетної крові, аніж зажадають обставини, і це призведе до війни, то навіки відвернеш ти цим мою прихильність і брат твій посяде твоє місце в Остраханстві. А тепер — іди. Будь спритним, скритним та удачливим! Хай буде у твоєму мечі та списі сила Таша Непереборного та Нездоланного!