Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Двері кабінету відчинилися, в них зазирнув Ящір і, правильно оцінивши обстановку, поспішив сховатися. Ральф почекав, поки гнів Акули трохи вляжеться.
— Хто-небудь узагалі бачив її сьогодні? — запитав він.
— Я не бачив! — фиркнув Акула. — А інші мене не цікавлять.
Зупинившись, він окинув поглядом Ральфа з голови до ніг.
— Це що за сафарі? — обурився він. — Мало мені Шерифа з його сорочками, тепер ще ти розгулюватимеш у кедах? Форма одягу в робочий час — костюм! Штани, сорочка, піджак! Бажано — краватка! У таку спеку, як зараз, я не наполягаю на піджаку, але джинси і майка — це вже занадто. Ні, ви мене в могилу зведете, чесне слово!
— Штани від костюма заляпані воском, — зізнався Ральф. — І черевики також.
Акула кинув на нього дикий погляд і гепнувся в крісло.
— У могилу! — повторив він, заплющуючи очі.
Ральф вирішив, що краще буде піти.
Він розумів, що Акула в паніці. Звільнення Хресної він розцінив як утечу, а те, що вона втекла саме зараз, — непереборним страхом перед випуском. Сам Акула боявся випуску так несамовито, що жодне інше пояснення йому б і на думку не спало.
Ральф заяві теж не повірив, але його терзали сумніви іншого роду. «Що вони з нею зробили?» — питав він себе. У тому, що щось зробили вони, він не сумнівався. Але що саме? Що могло змусити Хресну втікати з Дому?
У кімнатці чергового вихователя сиділа самотня Вівця. Супроти звичаю, вона не плела, а гортала журнал. На запитання Ральфа про Хресну лише здивовано закліпала.
— Подала заяву про звільнення? Бути такого не може! Ні, сьогодні я її не бачила. Але її чергування почнеться після другої, зазвичай вона не спускається раніше. А заява це, звичайно, просто чийсь дурний жарт.
До третьої години Ральф з’ясував, що Хресної цього дня не бачив ніхто.
Ні на третьому поверсі, ні на другому, ні у дворі. Кімната її була порожня та чисто прибрана, з гаража зникла машина, і навіть у кімнаті чергового вихователя не залишилася жодної дрібниці, яка б їй належала.
У який проміжок часу їй вдалося виїхати, знищивши заздалегідь усі сліди свого перебування в Домі, залишилося загадкою.
Старий сторож клятвено запевнив Ральфа, що не відмикав Хресній дверей ні вночі, ні зранку. Ральф йому вірив. Після того, як він пішов, Старого не розбудила б і пожежна сирена, а запасні ключі, якими міг би скористатися будь-який вихователь, так і залишились у Ральфа.
Ральф знав, що діти Дому можуть проникнути куди завгодно, але не уявляв, як тими самими важкопрохідними шляхами може скористатися немолода жінка. І хоч він і прагнув відігнати від себе цю картину, уява знов і знов підсовувала йому сюрреалістичну сценку: хлопці, подібні водночас і на діловитих чорних мурашок, і на зловісних ніндзя, стягують по ринві униз сповиту, як мумія, нерухому жінку. Іноді він бачив варіації на ту ж таки тему, де тіло урочисто заносилося в підвал або де його зіштовхували у дворовий люк. Потім ніндзя-мурашки злітали по натягнутих линвах до вікон третього поверху та розбігалися по кімнаті виховательки, збираючи й ховаючи її речі в об’ємисті заплічні мішки. Візія, де замислений Стервожер ставив свій підпис на заяві Хресної, звіряючись із якимось підписаним нею документом, була реалістичнішою, і від того ще страшнішою. За дивним збігом обставин, ватажок Птахів славився своїм умінням підробляти почерки, яким пишався чи не більше, ніж талантом ведмежатника. А ось чого Ральф при всьому бажанні не міг собі уявити, то це Хресну, яка залишає важливий документ прикнопленим до дверей директорського кабінету. Вона б так не зробила. Це був не її стиль.
Ральф не полінувався перевірити підвал, горище та всі закинуті кімнати на перших поверхах обох корпусів. Посоромився тільки лізти у люк на подвір’ї, відклавши це на темніший час доби. У проміжках між пошуками він іще раз відвідав Акулу, переконав його не скликати позачергові збори й не усувати з Дому нікого з учнів, адже втеча Хресної явно свідчила про те, що сама вона сильно сумнівалася в успіху своїх дій. Акула, поманірившись для годиться, погодився. Як здалося Ральфові, з полегшею.
Виходячи від Акули, Ральф зіткнувся з Ящером, який потиснув йому руку. «Наша взяла!» — прошепотів Ящір.
Шериф висловився ще конкретніше:
— Спритно ти розправився з цією шкарбанкою, старий, — сказав він, ніжно дихнувши в обличчя Ральфові перегаром. — Так тримати!
Шериф відзначав звільнення від Хресної від самого ранку, й до вечора його вже не можна було назвати притомним, але Ральф мимоволі замислився над тим, що ж уявляють собі вихователі, вітаючи його з перемогою. Й уявивши сцени, які могли виникнути в їхніх думках та перед їхнім внутрішнім зором, безповоротно передумав лізти у люк на подвір’ї.