Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
— Точно на дні? — засумнівався Ральф. — Як коли водорості?
— Саме так, — підтвердив Старий. — Китайці дарма балакати не стануть. Я не сказав, що це типово китайська помста?
Біля дверей Ральф відібрав у Старого свічку й спробував запалити від неї другу, але схвильоване дихання Старого, котрий повиснув у нього на шиї, щоразу гасило її, а під кінець загасило обидві. Ральф вирішив, що це навіть на краще. Він не хотів би залишати Старого наодинці з запаленою свічкою. Насилу дотягнувши його до сторожового поста, він посвітив запальничкою і знайшов на настінному щиті дублікат ключів від вхідних дверей. Примостив старого в продавленому кріслі в кутку, де той негайно захропів, і вирушив у зворотну дорогу.
Свічку він запалив на сходовій клітці, після того як замкнув за собою двері. Спускаючись по сходах — поволі, щоби втримати рівновагу та щоб свічка не згасла, — Ральф почувався героєм готичного роману.
Його поява в темному коридорі другого поверху викликала фурор. Він поволі брів, слухаючи захоплений шепіт невидимих глядачів, тримаючи перед собою свічку, чоловік у білій сорочці, із запалими очима та зі злиплим волоссям. Йому до болю бракувало свічника. Красивого старовинного свічника з крученою ніжкою, з ним він виглядав би набагато ефектнішим. А ще хотілося більшої стійкості. І щоб навколо не шаруділи.
Коридор, який мав привести Ральфа до дверей його власного кабінету, повівся дивно. Він тричі роздвоювався, ставлячи Ральфа в безвихідь — по котрому з відгалужень йти, і щоразу Ральф сумнівався, що обрав правильний напрям.
Урешті-решт в якомусь огидному заваленому сміттям закутку — в Домі таких взагалі не було, Ральф готовий був у цьому заприсягтися — його люб’язно взяв під руку незнайомий хлопчик і запропонував провести.
— Так, мабуть, — погодився Ральф. — Здається, я заблукав.
— Вас куди відвести?
Ральф оглянув хлопчика з усіх боків. Крил у нього не було.
— Мені потрібен хтось, хто допоможе здійснити страшну помсту, — пояснив він. — Не китайську. До китайської я ще не дозрів. Є в тебе на прикметі відповідні особи?
Хлопчик незворушно кивнув і попрямував попереду. Добряче втомлений Ральф поплентався за ним. Від свічки залишилася половина. Пальці вже не відчували опіків.
Хлопчик привів його в затишну кімнату й посадив у крісло з високою спинкою. Йому дали пречудовий свічник, пігулку від головного болю та склянку води. Ральф злякався, що засне, й поспішив повідомити про мету свого візиту.
— Я доносій, — сказав він, здираючи з пальців засохлий віск. — Стукач. Стукаю на своїх. Викриваю підступи Зовнішності.
До цього поставилися з розумінням.
Натхненний Ральф розповів усе, що знав про Хресну.
— Попередьте Стервожера, — попросив він, закінчивши свою сповідь. — Скажіть, що йому загрожує небезпека.
Гостинні господарі затишної кімнати запевнили Ральфа, що неодмінно це зроблять.
Зворотного шляху Ральф не запам’ятав.
Прокинувся він на власному дивані. Нутрощі палило вогнем, сечовий міхур загрожував луснути, але голова, як не дивно, не боліла. Дошкандибавши до унітазу та давши раду з сечовим міхуром, Ральф із жахом роздивився покриті восковими лусочками штани. Сорочка виглядала ненабагато краще. Умиваючись, він абияк зчистив віск з рукавички та з черевиків, переодягнувся й вийшов. Треба було встигнути обробити Акулу до того, як за нього візьметься Хресна.
Акулу він застав у цілковитій прострації. Хресної ніде поблизу не було.
— Я прийшов зробити заяву, — сказав Ральф.
— Тільки твоєї заяви мені зараз не вистачає. Помилуйся на це.
Акула перекинув Ральфові листок паперу.
— Як тобі це подобається?
Це була заява Хресної про звільнення за сімейними обставинами. Дивлячись на розмашистий підпис під датою, Ральф відчув холодок, що пробіг у нього по шкірі.
— Коли вона його принесла?
— Вона його не приносила! — заревів Акула, схоплюючись на ноги. — Ніхто в цьому чортовому закладі не знаходить часу принести мені що-небудь особисто! Та вона принаймні дотягла триклятий папірець до мого кабінету. І прикнопила мені його на двері! Як це люб’язно з її боку, чи не так? Бо дехто навіть і тим себе не обтяжив!
Акула пробігся по кабінету, люто копаючи меблі.
— Та за кого ви мене маєте?! За свою старезну глухоніму бабусю? У неї, бачте, сімейні обставини! Не можна навіть зайти й пояснити, в чім річ! Ми так поспішаємо, що ледве встигаємо написати заяву!