Темна вежа. Темна вежа VII

— Ця штука робить кубики льоду? — захоплено спитала вона.

— Ну, не зовсім так, — відповів Джо. — Їх робить морозильник, красуне. А ця штука спереду просто вкидає їх тобі в склянку.

Її це розсмішило, і вона засміялася. А опустивши погляд, побачила, що Юк дивиться на неї зі своєю звичною грайливою усмішкою, і розсміялася ще сильніше. На цій кухні з її сучасними зручностями пахло ностальгією: цукром, прянощами та всім найприємнішим з давніх часів.

Роланд підвів погляд на лампи денного світла під стелею, і Коллінз кивнув.

— Так-так, у мене є ’лектрика. І камін, який подає гаряче повітря, правда ж, чудово? І рахунків мені ніхто не присилає! Генератор стоїть у сарайчику за будинком, і тихий він, як недільний ранок! Хоч на дах того сарайчика залізьте, нічого не почуєте, тільки тихе «ммммм». Каністри з пропаном міняє Заїка Білл, і ремонтує його, коли треба, теж він, хоча за весь час, поки я тут, це довелося робити хіба разів зо два. А, ні, Джої бреше, скоро на той світ почеше. Тричі. Усього разом три рази.

— А хто такий Заїка Білл? — поцікавилася Сюзанна.

— І давно ви тут живете? — одночасно спитав Роланд.

Джо Коллінз розсміявся.

— По черзі, мої любі нові друзі, по черзі! — Він поставив ціпка, щоб вибратися з куртки, але ненароком переніс вагу на хвору ногу, тихо загарчав і мало не впав. Упав би, якби Роланд не підхопив його під руку.

— Дякую, дякую, дякую, — сказав Джо. — Хоча, скажу я вам, це б я вже не вперше зарив носом у лінолеум. Та раз уже ви врятували мене від падіння, то на ваше питання я відповім першим. Живу тут я, Дивак Джо з провулка Дивака, десь років так сімнадцять. Але точно сказати не можу, бо дуже довго час тут був якийсь, чорт забирай, не такий, як треба, якщо розумієте, про що я.

— Ми розуміємо, — кивнула Сюзанна. — Ще й як розуміємо.

Коллінз заходився стягати з себе светра, під яким виявився ще один. На перший погляд Сюзанні здалося, що Джо — огрядний старий чолов’яга, ще не гладкий, але вже майже. А тепер вона побачила, що враження повноти створював одяг. Джо Коллінз був не аж такий худющий, як його стара шкапа, проте до огрядного йому було дуже далеко.

— А Заїка Білл, — вів далі старий, знімаючи другого светра, — то робот. Прибирає в хаті, обслуговує генератор… а ще, звісно, то він розчищає сніг. Коли я сюди прийшов, він заїкався лише зрідка. А тепер уже на кожному другому-третьому слові. Що я робитиму, коли він зламається, чорт його зна. — Але з того, як він це сказав, Сюзанна зрозуміла, що він анітрохи не переймався.

— А може, він очуняє, адже тепер Промінь знову працює як слід, — сказала вона.