Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Але ще на них впливало щось інше, потужніше за кревний зв’язок. Сюзанна знала, бо відчувала, як воно пульсує у неї в голові, навіть коли вона спить. То була Темна вежа. Вона думала, що вони вже близько. І хоч гадки не мала, що вони робитимуть з її божевільним вартовим, проте піймала себе на тому, що їй до цього байдуже. Все, що важило цієї миті, — побачити. Думка про те, щоб увійти, ще була для неї чимось абстрактним, з чим не змогла б упоратися її уява, але побачити? Так, це вона уявити могла. І думала, що вистачить і побачити.
Вони повільно спускалися широким засніженим схилом. Юк дріботів по п’ятах за Роландом, потім відставав, щоб глянути, як там Сюзанна, потім знову повертався до Роланда. Над ними часом розкривались ясно-блакитні отвори. Роланд знав, що то працює Промінь — постійно підтягає запону хмар на південний схід. Поза тим, небо від обрію до обрію було біле, повне й низько нависало над землею. От-от мав початися черговий сніговій, і стрілець здогадувався, що ця заметіль могла стати найгіршою з усіх, які їм довелося витримати. Здіймався вітер і жбурляв у лице вологою, від якої в нього німіли всі відкриті ділянки шкіри (після трьох тижнів старанного шиття відкритими лишалися тільки лоб і кінчик носа). Пориви вітру здіймали вгору білосніжно-прозорі шалі снігу, що пролітали повз них і далі вниз схилом, наче казкові балерини, які в польоті перетворюються на щось інше.
— Вони прекрасні, правда ж? — майже тужливо спитала в стрільця з-за спини Сюзанна.
Роланд з Гілеаду, невеликий поціновувач краси (крім одного випадку: в далекому Меджисі), щось буркнув. Він знав, що було б прекрасним для нього: пристойне укриття, коли на них налетить хуртовина, щось краще за густу діброву. Саме тому він і не повірив власним очам, коли вщух останній подмух вітру і влігся сніг. Він кинув шкіряне тягло, вийшов з нього, підійшов до Сюзанни (їхні гунна, яких знову побільшало, було прив’язано до санчат у неї за спиною) і опустився коло неї на коліно. З ніг до голови загорнутий у шкури, він скидався на якусь шолудиву снігову людину.
— Як думаєш, що це? — запитав він у Сюзанни.
Знову зірвався вітер, сильніший, ніж раніше, і спершу приховав те, що розгледів стрілець. Та скоро ж і вщух. У небі над ними розкрився отвір, крізь нього на мить прозирнуло сонце і на засніженому полі спалахнули мільярди діамантових іскорок. Сюзанна затулила очі рукою й подивилася вниз, на довгий схил пагорба. І побачила перевернуту літеру «Т», вирізьблену в снігу. Поперечна лінія, ближча до них (та все одно на віддалі двох миль щонайменше), була порівняно коротка, десь двісті футів у кожен бік. А поздовжня лінія, проте, була дуже довга, тяглася аж до виднокраю і за ним зникала.
— Це дороги! — вигукнула Сюзанна. — Роланде, хтось проклав там, унизу, дві дороги!
Він кивнув.
— Я теж так подумав, але хотів почути це від тебе. Але я бачу й дещо інше.
— І що ж це? В тебе гостріший, ніж у мене, зір, набагато гостріший.
— Коли підійдемо трохи ближче, сама роздивишся.
Він хотів було підвестися, але вона нетерпляче поторсала його за рукав.
— Не грайся зі мною. Що там?
— Дахи, — здався він. — Я думаю, там, унизу, хатини. Може, навіть ціле містечко.
— Люди? Хочеш сказати, там люди?!
— Ну, здається, з комина одного будинку йде дим. Але важко сказати, коли небо таке біле.
Сюзанна не знала, хоче вона зараз бачити людей чи ні. Безперечно, це б ускладнило їхнє становище.
— Роланде, ми маємо бути обережні.
— Так, — сказав він і пішов назад до тягла. Та перш ніж підняти його, поправив на собі патронташ і трохи опустив кобуру, щоб вона зручніше лежала біля лівої руки.
За годину вони підійшли до перехрестя провулка і дороги. Там починалася кучугура снігу одинадцять футів заввишки, зроблена якимось снігоочисником. Сюзанна побачила на утрамбованому снігу сліди, схожі на гусениці бульдозера. З кучугури стирчав стовпчик. Дороговказ на ньому нічим не відрізнявся від тих, які вона бачила в найрізноманітніших містах, наприклад, на перехрестях у Нью-Йорку. На табличці, що показувала на коротку вуличку, було написано:
Але Сюзаннине серце тьохнуло від іншого.
89
Провулок Дивака (англ.).
90
Дорога до Вежі (англ.).