Темна вежа. Темна вежа VII

— Скажу, що звучить диявольськи привабливо, — промовила Сюзанна. І нечасто її голос звучав настільки щиро.

Він по-товариському поплескав її по плечі.

— Хороша жінка — мов та безцінна перлина! Не знаю, чи то Шекспір сказав, чи в Біблії написано, чи це потроху з обох… Гррр, Ліппі, чорти б узяли твої сліпі очі! Куди це ти пхаєшся? Хочеш з цими людьми познайомитися, га?

Його голос стишився до дивного бубоніння — прерогативи людей, що живуть на самоті, не рахуючи одного-двох улюбленців. Його кобила наосліп причвалала до них, і Коллінз ухопив її за шию і грубо та водночас ніжно попестив. Але Сюзанні тварина видалася найпотворнішим чотириногим, яке вона бачила в своєму житті. Від вигляду цієї істоти її добрий гумор частково випарувався. Ліппі була сліпа — і не на одне око, а на обидва, — та худа, як опудало. Коли вона йшла, кістяк під її шолудивою шкірою ходив вперед-назад настільки помітно, що Сюзанна боялася, як би кістки не прорвалися назовні. На секунду-дві їй в усіх подробицях кошмару пригадався чорний коридор під замком Дискордія: слизька почвара, що їх переслідувала, і кістки. Усі ті кістки.

Мабуть, якісь емоції відбилися в неї на обличчі й Коллінз їх помітив, бо заговорив, мало не захищаючись.

— Вона потвора, я знаю, але коли ви будете така стара, як вона, не думаю, що ви багато конкурсів краси виграєте. — Він попестив шию коняки, стерту і всю в болячках, потім міцно ухопив її за рідку гриву, неначе хотів вирвати з корінням (хоча Ліппі не показала, що їй боляче), і розвернув на дорогу, щоб вона стала мордою до котеджу. Поки він це робив, з неба стали падати перші сніжинки буревію, що насувався.

— Ходімо, Ліппі, стара ти коробка гівна, паскудниця, кандиба ти горбата, прокажена чотиринога! Що, не чуєш у повітрі запаху снігу? Та навіть я чую, а в мене нюх пропав ще сто років тому! — Він повернувся до Роланда й Сюзанни. — Сподіваюсь, вам сподобається, як я готую, бо местиме днів зо три, так я собі думаю. Еге ж, щонайменше три дні до того, як Місяць-Демон знов покаже свою пику! Але добре, що ми познайомилися, слово честі! Тільки не судіть про мою гостинність з вигляду моєї шкапи, хе-хе!

«Щиро на це сподіваюся», — подумала Сюзанна і легенько здригнулася. Старий відвернувся, проте Роланд подивився на неї здивовано. Вона всміхнулась і похитала головою, мовляв, нічого страшного… та то й були дрібниці. Вона не збиралася зізнаватися стрільцеві, що від вигляду кульгавої шкапини з катарактою на очах і ребрами назовні їй стало моторошно. Роланд ще ніколи не обзивав її дурненькою, і давати йому для цього привід вона не збиралася ні за які…