Лист до короля

— Не дуже. Доброго вам вечора. Чи можна мені тут заночувати?

— Звісно. Ви запрошені герцогом?

— Ні.

— У будь-якому разі ви бажаний гість, питання скоріш церемоніальне. Кожний подорожній може заночувати у нас. Прошу за мною.

Тіурі послідував за ним і опинився в маленькій круглій кімнаті, розташованій в одній із веж поблизу воріт. Там за столом, глибокодумно вивчаючи розташування фігур на шахівниці, сидів другий стражник.

— Гість, — сказав перший, — запиши його.

— Чекай-но, — відгукнувся той, переставив на дошці фігуру й задоволено промовив: — Твоя тура під загрозою, — потім підвівся, підійшов до шафи, що стояла поруч, дістав грубу книжку, гусяче перо й каламар, знову сів, розгорнув книжку і звернувся до Тіурі: — Як вас звати, брате?

— Тармін, — сказав Тіурі перше, що спало йому на думку.

— Брат Тармін, — повторив стражник, умочив перо в каламар і старанно записав ім’я, — з Брунатного монастиря?

Тіурі ствердно кивнув.

І це теж було старанно записано. Стражник подмухав на сторінку, щоб чорнила швидше висохли, й закрив книжку.

— Так, порядок. Герцог бажає, щоб імена всіх його гостей було записано. Ось дивись-но: мало-помалу, а скільки їх назбиралося. — І, вказавши на шахівницю, звернувся до першого стражника: — Твій хід.

— Май терпіння, — відказав той, — покажу лише братові Тарміну дорогу. А ти, нечемо, навіть не привітався з гостем.

— Здоров був, брате Тарміне, — привітався стражник та, затиснувши книгу під пахвою, підвівся і вклонився. — Помолися за мене, бідного грішника. І не затримуй мого загайного друга довгими розмовами, він має захищати свою вежу — я зараз кажу не про вежі Містерината, де міст завше опущено, а про цю маленьку вежу на шахівниці.

— Ходімо, — закликав юнака перший стражник, — з ним неможливо нормально спілкуватися, самі лише шахи в голові.

Він вивів Тіурі до внутрішнього дворика, на протилежному боці якого була хвірточка. Перетнувши двір бігцем, бо дощ періщив не вгаваючи, стражник відімкнув хвіртку великим ключем.

— Далі навпростець, слуги покажуть вам, де можна поїсти та переночувати.

Тіурі подякував стражникові і пройшов аркою до другого двору, просторішого й красивішого за перший, але похмурого й безлюдного за дощової погоди. Уздовж його дальньої стіни була галерея, якою ходили люди, туди й подався Тіурі. Чоловік у блакитному підійшов до нього.

— Благословенний ваш вечір, — кланяючись, ввічливо промовив Тіурі, — я пілігрим і прошу дозволу заночувати в замку.

— Заходьте, пілігриме, ласкаво запрошую, — відповів чоловік, — проходьте до Великої зали, там і трапезна; у каміні розвели вогонь, до вечері встигнете просохнути.

Тіурі подякував.

Велика зала нагадувала йому залу рідного замку, однак мала більш старовинний та похмурий вигляд: з почорнілими від кіптяви балками на стелі, сірими, подекуди ушкодженими вогкістю стінами.