Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Що ви від мене хочете? Хто ви? Я вас не знаю.
— Ти маєш персня? — грубо запитав другий лицар.
— Персня?! Якого персня?! Ви про що?! — вигукнув Тіурі здивовано.
Сірі Лицарі мовчали. Зброєносці мовчали також. Вони стояли нерухомо й дивилися на юнака.
— Тобто він не той, кого ви шукаєте? — спитав герцог.
— Поки що не знаємо, — заговорив один із них вперше, і по голосу Тіурі впізнав Лицаря Срібного Рогу.
— Проте дізнаємося, — втрутився другий.
— Так, — погодився перший і звернувся до Тіурі: -Ти тікаєш зі сходу, через Королівський ліс?
— Я прийшов із Брунатного монастиря.
— Маєш персня? — правив далі другий.
— І гадки не маю ні про який перстень.
— Ми мусимо впевнитися в тому, що ти кажеш правду. Перстень може бути схований під рясою.
— Не розумію, чому ви так поводитеся зі мною, -крикнув Тіурі з добре награною злістю, — краще підняли б заборола й показали обличчя!
— Сумирні монахи так не поводяться, — зауважив третій лицар.
— Обшукати його! — наказав перший лицар зброєносцям. — Інакше нам правди не дізнатися.
Зброєносці підійшли до хлопця. Той позадкував, наштовхнувшись на герцога.
— Я не дозволю так поводитися зі мною! — вигукнув юнак. — Я вас не знаю і не розумію, про який перстень ідеться.
Зброєносці на мить завагалися, але Сірі Лицарі разом закричали:
— Обшукайте його! Знайдіть перстень!
Цього не можна було допустити! Тіурі пам’ятав про листа, схованого на грудях, про який ніхто, окрім нього, не повинен знати, а якщо його обшукають, то знайдуть і листа. Краще вже самому віддати персня, можливо, тоді вони не доберуться до листа.
Він витягнув шворку.
— Не треба шукати. Ось перстень. Візьміть його.
2. Полонений
Зброєносці розступилися, пропускаючи Сірих Лицарів, ті підійшли подивитися на перстень, що поблискував на долоні Тіурі.
— Перстень! — вигукнув один із них.
— Його перстень. — прошепотів другий.
Третій вихопив персня з руки Тіурі з такою силою, що шворка розірвалася.
— Цей перстень мій, — заявив Тіурі, — віддайте!
— Невже?! — презирливо мовив лицар. — І тобі не соромно за цей маскарад?!
— Ми знайшли його, — звернувся перший лицар до герцога.
— Він наш полонений і дістане по заслугах.
Тіурі повернувся до володаря замку:
— Відпустіть мене! Я не знаю цих лицарів і не зробив нічого, що заслуговує на покарання.
Герцог стояв, спершись на двері, і неприязно мовчки дивився на Тіурі.
— Я ваш гість! — вигукнув Тіурі. — Чому ви дозволили цим лицарям, які не назвалися й не показали своїх облич, ображати мене і брати в полон? Це — порушення святого закону гостинності! Я хочу, щоб мені повернули персня й дозволили піти.
Герцог відвів погляд і промовчав.
— Схопити його! — наказав один із Сірих Лицарів.
— Хоча б скажіть, чому ви полонили мене! — вигукнув Тіурі, в якого вчепилося одразу декілька рук.
Та Сірі Лицарі нічого не відповіли. Герцог відступив убік і відчинив двері. Двоє лицарів і двоє зброєносців повели Тіурі коридором, потім вгору гвинтовими сходами. Вони мовчали. Мовчав і Тіурі, усвідомлюючи, що розмовами тут не допоможеш. Нарешті вони підійшли до дверей, що вели до маленької кімнатки. Хлопця заштовхали всередину й зачинили двері. Він став бранцем замку Містеринат.
Кімната була восьмикутною з єдиним вікном. Воно було відчинене. Тіурі визирнув і глянув вниз на спорожнілий двір. Він зрозумів, що перебуває в одній із веж замку. До землі було страшенно далеко. На додачу двір замикала глуха стіна зі ще однією вежею. Тіурі, зітхаючи, відійшов од вікна: втекти звідси було неможливо.
Він огледів кімнату. Важкі меблі: великий стіл, трохи менший стіл і два крісла з подушками. На підлозі — килим, на стінах — гобелени, зі стелі звисає мідна
люстра тонкої роботи. Гарно та затишно — однак це в’язниця!
Тіурі сів у крісло й замислився. Щось тут не те. Чому Сірих Лицарів цікавив перстень, а не лист? Може, вони не бажали, аби про лист дізнався герцог, і прийдуть по нього пізніше? Ця думка змусила Тіурі зірватися з місця. Він стривожено забігав по кімнаті, врешті зупинився і схвильовано прислухався.
За дверима почулися кроки і звуки, неначе на кам’яну підлогу поклали списа. Хтось його стереже? Чи наразі хтось прийде до нього? З-за дверей долинали нерозбірливі голоси. Припавши вухом до замкової щілини, Тіурі зміг розібрати окремі слова: «...його надійно замкнено.»; «...як він вчинив, так і з ним.»; «.занадто молодий, щоб.»; «.не можу погодитися. зло повсюди. втекти. але ми б зараз.»