![Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/0/8/5/geroi-ne-vijni-pro-mertvih-zhivih-i-nenarodzhenih-download.jpg)
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
- Автор: Криштопа Олег, Калиновская Ольга
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:
Водитель скончался, не доехав до больницы. Второй боец с многочисленными ранениями был госпитализирован и до сих пор находится под присмотром врачей…
Это не friendly fire. Всё это случилось не в бою, а на сравнительно мирной территории, повторюсь, контролируемой украинскими войсками. На этом участке не было даже блокпоста».
Іншу таку історію мені розповів колишній боєць «Азову». Після поранення лежав у госпіталі в Маріуполі. На перекурах помічав мовчазного чоловіка з поламаною ногою. Якось наважився запитати про обставини поранення.
— Та нема чого розказувати. Нема чим хвалитися, — відмахнувся той.
— І все ж?
— Попи…ся.
— З сепарами?! — здивувався мій знайомий.
— Якби ж то.
Виявилося, танкісти на передовій напилися. І одному «зірвало башту». Заліз у танк і випустив снаряд. Тільки погано поцілив і замість ворожих позицій снаряд прилетів у наш блокпост. Один загиблий. Бійці з блокпосту підлетіли до танка, витягли звідти горе-стрілка і почали бити. Ногами. Мовчазний солдат бив так сильно і відчайдушно, що зламав ногу.
Б’є — значить, любить. Цей варварський звичай іще цілком толерується в українській провінції. Усіма. У маленькому Старобільську про те, що Женя Винник «любить» Оксану, знали всі — навіть Остап Бендер і хлопчик, який просить у нього 10 копійок. Уже 14 років. Уперше полюбив іще до весілля. «Я вірила, що він зміниться», — схлипує Оксана. На її плечі й передпліччі гігантські гематоми, яскраво-фіолетові синці — під очима. Не змінився. Бив не просто так. Тому що любить. Патологічні ревнощі підживлював алкоголь. Міліція на заяви Оксани практично не реагувала. Женю викликали на профілактичні бесіди у відділок і відпускали. «Розбирайтеся самі, це ваші сімейні справи, не вбив же!» Одного разу вона наважилася подати в суд на розлучення. Женя на суді сказав, що не хоче розлучатися, любить дружину, і суддя… закрив справу. Оксана не наполягала.
А потім усе повторювалося. Женя їхав на заробітки у Москву, повертався з грішми, пиячив і «любив» свою дружину. Потім перепрошував, отримував прощення і знову їхав на заробітки.
Востаннє він повернувся на День незалежності 2015-го. Оксана зачинила двері, але чоловік заліз у будинок через кватирку. Уночі не чіпав. Зранку прийшов «дєдушка» (так Оксана називає Миколу — батька Жені) і приніс пиво. Випили і пішли в магазин за добавкою. Коли випили і це, дістали чарки на горілку. Оксана заховала пляшку.
— Ты зачем это делаешь?! — Сиві вуса свекра ощетинилися, в очах з’явилася погроза. — Знаешь, что будет?!
— Знаю, что будет, если он выпьет! — відрубала Оксана.
Пішли пиячити у свекра; Женя пообіцяв Оксані, що ввечері не прийде. Але прийшов. Постукав у двері, вона не відчиняла. Тоді він плечем їх вибив.
Перелякана Оксана тримала в руках телефон, щоб подзвонити хоч комусь і попросити про допомогу. Не знала кому. Він вирвав із рук слухавку, жбурнув на землю і щосили вдарив кулаком в обличчя. Потім ще і ще. До крові. Завалив на землю і бив ногами.
У цей момент додому зайшла 12-річна донька Слава. Батько, витираючи закривавлені руки, насуплено сказав:
— Іди гуляй…
І, завершивши екзекуцію, пішов і сам.
Славка між тим у сльозах побігла до своєї подруги. Її не застала, але розказала про все її матері Любі й вітчиму — солдату «Айдару» Євгену Селіну.
Дорослі заспокоїли дівчинку і почали збиратися. Євген узяв автомат.
Що було далі, Славка не бачила. Селін із Любою вийшли, підібрали Євгенового друга і поїхали до Оксани. Та лежала в крові, ледь жива. Сказала, що чоловік пішов до свекра пиячити далі. Люба залишилася з подругою, а чоловіки рушили до Винників. Звідти сусіди почули два постріли…
— Мы обедали как раз. Смотрю, во двор заходят двое военных. Сейчас будем разбираться, говорят. В каком смысле разбираться? Я им — я звоню в комендатуру, и это уже мы будем разбираться. А они прострелили мне ногу. Я упал и лежу. Они — к сыну. Ему тоже ногу прострелили, вытащили на улицу и там избили, — так, бризкаючи гнівом, підвішений до апарату Єлізарова, розповідав слідству історію Микола Винник.
У Селіна інша версія: стріляв, щоб захиститися, бо Винники кинулися на них із серпом.
Міліція повірила… Винникам. І вже за кілька днів айдарівець Селін опинився за ґратами. Щоб звільнити його з СІЗО, побратими за кілька днів зібрали заставу в майже 100 тисяч гривень. Звинувачення — хуліганство, «грубе порушення норм суспільної нормалі, вчинене з особливим цинізмом». У міліції не приховують свого недоброго ставлення до армійців. Мовляв, і п’яні ходять, і б’ються, і незаконне зберігання зброї, й інші правопорушення — усе це від добробатівців. 35 осіб затриманих.